Небагато свят має людське серце. Найбільше з них-кохання. Ангели називають це райською насолодою. «Кохання схоже на дерево: воно виростає само собою, глибоко вкорінюється і часто продовжує цвісти навіть на уламках нашого серця», – сказав Віктор Гюго.
Саме таке кохання, чисте, ніжне, пристрасне, дало можливість подружжю Діденків – Олександру Павловичу та Галині Іванівні прожити у мирі і злагоді більше 50 років. Сьогоднішня розповідь присвячена двом люблячим – поважних роками, але завжди молодих душею. Отож перегорнемо сторінки історії кохання цієї пари.
Сторінка 1. Спогади про дитинство і юність. Олександр Павлович народився 1948 року в с. Калузьке на Березнігуватщині. Батьки, Павло Софронович та Анна Семенівна, виховували шістьох дітей. У сім’ї панувала повага, злагода, любов, хоча всім доводилося працювати багато і важко. У 1956 році Діденки переїхали до Снігурівки. Тут хлопець навчався у школі №1 і до сьогодні вдячний першій вчительці Т.Ф.Ярошенко, класному керівнику О.С.Весьолкіній та всім педагогам за науку. Закінчивши 8 класів, продовжив навчання у місцевому СПТУ-34, освоюючи спеціальність тракториста-машиніста. Шістнадцятирічним Олександр пройшов трудове «хрещення», коли упродовж двох місяців трудився комбайнером у Кустанайській області й заробив 520 тодішніх рублів. Під час строкової служби був авіаційним механіком. Опісля працював в АК-1. Заочно закінчив Миколаївський технікум залізничного транспорту. 16 років чоловік присвятив роботі на заводі залізобетонних виробів: спочатку механіком, а потім заступником директора, паралельно виконуючи обов’язки голови завпрофкомітету. Довгий час Олександр Павлович працював у «Нібулоні», звідти пішов на заслужений відпочинок. Останні 13 років О.П.Діденко – головний інженер підприємства ТОВ «Світ-Агро». За плечима ветерана – 62 роки трудового стажу.
Галина Іванівна – корінна снігурівчанка. Народилася у 1951 року у трудолюбивій сім’ї, де зростало шестеро дітей, а Галинка була найменшою. Батьки, Іван Павлович та Пелагею Федорівна, виховували синів і доньок у повазі до людей, до землі, до праці. По закінченню школи №1 дівчина навчалася у Миколаївському торговому технікумі, де здобула спеціальність товарознавця промислових і продовольчих товарів. Працювала провідним спеціалістом на міжрайбазі. Мені приємно було почути від Галини Іванівни вдячні слова про мою маму, Благодатну Марію Іванівну, з якою їй довелося трудитися пліч-о-пліч. Пізніше жінка працювала продавцем у місцевому універмазі, касиром у банку. Колеги здавна відгукувалися про Г.І.Діденко як людину порядну, відповідальну, комунікабельну. 35 років – саме стільки становить стаж цієї прекрасної жінки-трудівниці.
Сторінка 2. Від першої зустрічі-до весільного рушника.
У кожної людини є свою дорога в житті. Доля розпорядилася так, що свого часу звела дві різні дороги в одну, і ось уже 54 роки Олександр Павлович і Галина Іванівна Діденки – щасливе подружжя. Якою ж була та зустріч, що стала вирішальною на шляху до створення сім’ї?
Познайомилися молоді люди на весіллі двоюрідної сестри Галини, на якому були свідками. З першої хвилини між ними виникла глибока симпатія, загорілася іскра, котра переросла в палке полум’я. Мабуть , цій парі самою долею було уготоване щасливе подружнє життя у тихій сімейній гавані. Юнак зрозумів: перед ним саме та, з якою він хоче пов’язати все своє життя. Далі було, як у всіх: побачення, танці, кіно. Галина Іванівна згадує: «Моє дівоче серце забилося частіше, коли я побачила молодого хлопця. Олександр був видний, ввічливий, тактовний, гарно залицявся. На кожне побачення приносив шоколадку.» І ось 21 травня 1971 року Олександр і Галина стали на весільний рушник. Весільну подорож молодята провели у Ленінграді – такий подарунок зроби в коханій Олександр. До речі, весільна сукня нареченої і досі зберігається як сімейна реліквія. Галина Іванівна з гордістю зазначає, що одягала її на золоту річницю подружнього життя, бо й до сьогодні має струнку поставу.
Сторінка 3. Діти та онуки
.
Невпинно працюючи, Олександр Павлович та Галина Іванівна Діденки дбайливо збудували потужну й грунтовну фортецю – сім’ю, що стала надійним тилом для трьох дітей. Батьки усім дали вищу освіту: Ігор – військовослужбовець, Наталя – успішний юрист, Олександр – священнослужитель. Подружжя радіє: діти визначилася у житті, обрали професії, створили сім’ї, ощасливили їх вісьмома онуками. А діти, в свою чергу, вважають що їм повезло з такими батьками. Показуючи фотографії із сімейного альбому, Олександр Павлович та Галина Іванівна із захоплення і любов’ю розповідають про дітей та онуків, про їхні здібності й успіхи, бо є ж чим гордитися. З чисельних світлин, якими наповнена оселя Діденків, радісно посміхаються їх нащадки.
Сторінка 4. У любові й злагоді – назавжди!
Не помітило подружжя, як швидко пролетіли роки. Але є що згадати, дітям та онукам розповісти, бо ж намагалися жити достойно, як навчали їх старші.
Олександр Павлович спокійний та врівноважений, Галина Іванівна емоційна й енергійна. Різні за характером і темпераментом, але об’єднані одним – щирою любов’ю одне до одного. І сьогодні чоловік закоханими очима дивиться на дружину й зізнається, що вона для нього була і залишається найкращою, найдорожчою. Незрівняною. Як після таких слів не позаздрити Галині Іванівні! А про свого вірного супутника жінка говорить: «Сильний, щирий, люблячий, надійний, вміє слухати і бути поруч у важкі моменти. Особливо відчутною була його допомога, коли проходила лікування. Любов і вдячність – це те, що тебе тримає, рятує в найкритичніші моменти. Тільки розуміння, терпіння, надія і мудрість допомогли нам прожити стільки років разом. Сімейне життя – це велике щастя, це плід нелегких спільних старань протягом усіх прожитих років».
Подружжя Діденків дотримується здорового способу життя, любить подорожі, прогулянки. Із задоволенням порається на присадибній ділянці, котра перебуває в ідеальному стані, вирощують городину, утримують господарство. Олександр Павлович – дбайливий хазяїн, умілий будівельник, усі ремонтні роботи – справа його золотих рук. З дитинства чоловік має потяг до книги, зібрав чималу бібліотеку. У вільну хвилину цікавить літературними новинками. Галина Іванівна – вправна господиня, неперевершений кулінар, любить пригощати рідних і друзів смачними стравами. А які пироги випікає! Знаходить жінка час і для улюбленої справи – вишивання. Уся велика сім’я Діденків має чудові вишиванки, створені її невтомними руками. Маючи гарний голос, Галина Іванівна є активною учасницею вокального ансамблю «Озеряни». А ще любить і цінує красу, тому обійстя з ранньої весни і до пізньої осені утопає у квітах різних сортів і кольорів.
Упродовж багатьох років подружжя Діденків відвідує церковні служби, завжди співчуває чужому горю й поспішає на допомогу, виявляючи доброту та милосердя. Саме за душевність, сердечність, чуйність обох поважають рідні, сусіди, парафіяни.
До речі, Олександр Павлович та Галина Іванівна – багаторічні шанувальники газети «Вісті Снігурівщини» і вже передплатили улюблене видання на наступний рік, що радять зробити і землякам.
Сторінка 5. Від автора.
Вдячна долі, що ближче познайомилася з подружжям Діденків, які прожили 54 роки, будуючи своє життя на коханні, взаємній повазі та підтримці. Побудувавши у них на гостині переконалася: кохання на світі існує! Кохання справжнє, що гріє серце і ніколи не старіє. У їхньому домі панують подружня згода, взаємна любов, спокій, повна гармонія,- те, що люди називають сімейним щастям.
Напередодні новорічних свят щиро бажаю великій дружній сім’ї Діденків міцного здоров’я, божого благословення, достатку, довгоочікуваного миру і спокою.
Зоя Благодатна
