Буду радий, якщо деякі
з моїх поезій торкнуться
й твого серця,
вельмишановний Читальнику.
Валерій Бойченко
3 травня 2026 року виповнюється 85 років від дня народження поета-земляка Валерія Петровича Бойченка.
Це був справжній українець-патріот: поет, перекладач, публіцист, краєзнавець, громадський діяч, лауреат престижних літературних премій. У його творчому доробку – бібліотека оригінальних творів, переклади відомих поетичних і прозових шедеврів світу, багато газетних і журнальних публікацій, краєзнавчих відкриттів.
Біографія Валерія Бойчека вельми багата подіями, людьми, датами. Горді тим, що земний шлях Валерія Петровича почався саме на Снігурівщині. Поет ніколи не забував своєї рідної землі, сивого Інгульця, безкраїх ланів та славних хліборобів. Ось якими рядками згадує він рідні місця:
Тут мені все рідне і знане,
Тут акацій цвітіння рясне.
Й подорожник лікує не рани –
Він на світі тримає мене.
Дорога польова курить на Снігурівку….
У Снігурівці знов хлопчиськом
Стою на березі крутім…
Мені шумить шовками Інгулець…
Снігурівщина – це мала батьківщина, що привела Валерія Бойченка у великий світ літератури. Тому поетові болить збереження всього живого, всього трепетного, сущого в житті.
Мій Інгулець таки ще є:
Він, прохімічений, стомився,
Але зозулька ще кує,
Ще камінь до води схилився…
…Він ще тече, він ще тече
Наш Інгулець, наш терпеливий, –
згадуючи Михайлівку, де провів дитячі роки, пише Валерій Петрович.
Геграфічні параметри поета – Дніпро, Буг, Інгулець, рідна Миколаївщина й Херсонщина, родова земля Снігурівщини. Ще з юних років юнак захоплювався історією рідного краю. У подальшому краєзнавчі дослідження Валерія Бойченка будуть висвітлювати невідомі сторінки культури півдня України. Він є автором більш ста краєзнавчих і публіцистичних статей, навчального посібника «З історії словесності Південного Прибужжя», упорядник та один з авторів хрестоматії «Миколаївщина в історії України».
Валерій Бойченко – автор 12 поетичних збірок, лейтмотивом яких є морально-етичні теми, проблеми екології, патріотизм. Своєрідним заповітом для українців є вірш «Заповідь», що закликає берегти природу:
Не убий комашки на стежині…
Не убий джмеля на конюшині…
Не убий бездомної зозулі,
Не стопчі барвінку на межі…
Оленятко вбережи від кулі.
Річечку від смерті вбережи.
Не убий чуттів своїх глибинних –
Суму щастя й радості журби.
Зрослої у віковім борінні,
Власної душі не погуби.
Наш талановитий краянин переклав дві збірки англійських та американських поезії для дітей, повість «Карабельна катастрофа» Р.Стівенсона та повість «Димок» Віля Джемса. В його інтерпретації представлена високохудожня поезія Роберта Фроста.
Добре знана й дійова громадянська позиція Валерія Бойчека. Він очолював Миколаївську організацію Спілки письменників України, був співголовою товариства «Зелений світ», першим головою Миколаївської «Просвіти», редагував часопис «Аркасівська вулиця», вів на телебаченні програму «Основи». Поет – лауреат культурологічно премії імені М.Аркаса, літературних премій імені П.Тичини та О.Олеся.
Перше моє знайомство з відомим земляком відбулося ще в кінці 70-х років. Саме тоді, нам студентам українського відділення філологічного факультету Миколаївського педагогічного інституту, представили викладача англійської мови Валерія Петровича Бойченка.молодий, енергійний, завзятий, він відразу заполонив наші серця. Разом з Валерієм Петровичем ми не лише вивчали англійську мову, але й знайомилися з творами українських письменників, слухали поезії у майстерному авторському виконанні. Я пишалася тим, що Валерій Бойченко родом з Снігурівки, а отже, мій земляк.
Викладаючи українську літературу знайомила своїх вихованців з творчістю поета-краянина демонструючи збірки з його автографами.
Співробітництво з Валерієм Бойченком продовжилося, коли я працювала методистом Снігурівського РМК. Разом ми планували творчі зустрічі в освітніх закладах, де поет був частим гостем. Дуже привітний, комунікабельний, толерантний Валерій Петрович умів заволодіти слухацькою аудиторією. Ми, його земляяки, радо сприймали збірки «Доброта», «Птахи над полум*ям», «Правий берег», «Не повториться мить», «Книга Леля». Збірка вибраних статей та поезій «Три зошита», на жаль, виявилася останньою.
25 березня 2011 року Валерій Петрович Бойченко пішв у вічність. В його особі Миклаївщина втратила поета, перекладача, громадського діяча.
Але справжні поети живуть і після смерті. Як і раніше, твори Валерія Петровича, популярні серед його шанувальників і земляків. Снігурів чани завжди будуть пам*ятати видатного митця. Свідченнм великої пошани є меморіальна дошка на фасаді Публічної бібліотеки.творчосьі В.П.Бойченка присвячений нарис у розділі «Літературна Снігурівщина» видання «Снігурівщина: із минулого в майбутнє». Увіковічена пам*ять земляка і в назві однієї з вулиць його дитинства.
Свого часу МОІППО видав книгу «Таємниці буття Валерія Бойченка», яка містить матеріали про цього поета, перекладача, публіциста, есеїста, краєзнавця, просвітника, громадського діяча. Це колективна праця багатьох людей, які намагалися сповна представити факти, враження, почуття, емоції від спілкування, співпраці, дружби з відомим поетом.
Відрадно, що до видання долучилися земляки Валерія Бойченка – освітяни Снігурівщини: його колишня студентка, Відмінник освіти України Зоя Благодатна, заслужений вчитель України Заріна Жуковець та бібліотекар Світлана Одарченко.
Валерій Бойченко прагнув донести до читачів свої відчуття, торкнутися щирим поетичним словом кожного. Тож, читаймо, відчуваймо, розуміймо світ, побачений душею великого українського поета, нашого земляка Валерія Петровича Бойченка. А його слова «Хай вам засяє любов – любов до Вкраїни – матері, що вища за всі вигоди» стануть для нас своєрідним заповітом.
Хай же вершинні справи видатного земляка, який прославив Снігурівщину та Миколаївщину, стануть дороговказом прийдешнім поколінням справжніх патріотів.
Відкриваймо для себе Валерія Бойченка, щоб навчитися, як любити Вітчизну!
Зоя Благодатна, член НСЖУ
Рідне.
Шумлять солодкі трави Батьківщини,
І вишум вишні стелиться до ніг,
І прогріває води тепла днина,
І пахне сонях – дивен оберіг.
А я немов забув усі слова.
Лише горить од щастя голова…
Лише цвіте в самому серці щось –
Воно із чебрецем переплелось
І незглибимим небом журавлиним.
До сонця повертається вікно.
Сміється річки синє полотно,
Шумлять солодкі трави Батьківщини.
Валерій Бойченко
