Олег Ратов пам’ятає той момент, коли остаточно зрозумів, чого хоче від життя. Йому було років десять, і він дивився якийсь фільм — уже й не згадає який — але пам’ятає відчуття: оце ось воно. Сцена. Роль. Перетворення на когось іншого заради того, щоб сказати щось справжнє. З тих пір минуло кілька років, і Олег уже студент Новобузького фахового педагогічного коледжу. Навчається старанно, не скаржиться, але й не приховує: педагогіка — це запасний шлях. Головний — театр.
До Центру позашкільної освіти «Твій простір» він прийшов на гурток художнього слова. Звичайний крок, здавалося б. Але саме тут відбулась зустріч, яка змінила все — він познайомився зі Світланою Назарій. Це людина, яка сама в юності виходила на сцену і знає, що це таке зсередини. Вона не просто керує гуртком. Вона вірить — у мистецтво, у молодь, у те, що слово, промовлене щиро і вчасно, може змінити настрій людини, а може — і щось більше. Спочатку в гуртку читали вірші, потім почали співати, потім рухатись. Поступово це перестало бути просто читанням і перетворилось на щось живе, об’ємне, схоже на театр. Колектив отримав назву театр художнього слова.
А потім прийшла війна.
Народження театру
Лютий 2022-го перевернув усе. Заняття зупинились. Місто завмерло в тривозі. Але коли бойові дії відкотились далі від Нового Бугу, гуртківці повернулись — і виявилось, що мистецтво тепер потрібне інакше. Не для розваги, а для того, щоб витримати. Щоб нагадати людям, що вони ще живуть, що є краса, що є сенс. Саме тоді, через кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення, народився театр «Крила». Назву придумали разом — уся команда. А тих, хто в ньому грає, почали ніжно називати крилятами.
Ідея створити справжній молодіжний театр давно жила у Світлани Назарій як особиста мрія. Вона захопила нею всіх гуртківців — здібних, запальних до мистецтва хлопців і дівчат. Але серед них Олег Ратов одразу виділився як незаперечний лідер. Не тому що гучний чи пробивний — навпаки, він дивно поєднує в собі активність і скромність. Ніколи не тягне ковдру на себе, дружить з усіма, охоче береться і за головні ролі, і за другорядні. Але в будь-якій ролі — повна творча віддача, без половини. Йому довіряють. Це видно одразу.
Голос земляка крізь час
Серед усього, що захоплює Олега в театральній роботі, є один особливий пласт — постать Спиридона Черкасенка. Поет, драматург, педагог, земляк — людина, якої радянська влада намагалась викреслити з пам’яті і якого незалежна Україна повернула лише після 1991-го. Олег читав про нього багато. І коли виходить на сцену з віршами Черкасенка — це не просто виконання, це розмова через час. Патріотичні визвольні ідеї поета, його біль за Україну, виявляються напрочуд співзвучними з тим, чим живуть молоді актори сьогодні.
А ще є пісня «Тихо над річкою». Місцеві люди вважали її народною — так давно вона ввійшла в побут, її співали прабабусі й прадідусі. Насправді слова написав Черкасенко. Коли Олег розповідає про це зі сцени, а потім пісня лунає — у залі щось змінюється. Люди дивляться інакше: на своє місто, на свою землю, на себе.
Сцена, яка росте
«Крила» ростуть швидко. Спочатку виступали на малій сцені, тепер — на сцені міського будинку культури. Вже зіграли «Попелюшку», потім інші вистави, зараз іде «Бременські музиканти». На ці постановки приходять і діти, і дорослі — і в залі стоїть та особлива тиша, яка буває тільки тоді, коли на сцені справжнє.
На молодих акторів звернули увагу старші. Самодіяльний театр «Браво», який майже десятиліття мовчав, вирішив відновити роботу — після того як режисер Тетяна Тітенко і актор та поет Олександр Степан зустрілись зі Світланою Назарій і крилятами. Побачивши гру молодих акторів, вони ухвалили це рішення просто й невідворотно. Тепер між театрами живий обмін: старші грають у виставах «Крил», молоді — у «Браво». І це теж мистецтво — передавати, а не утримувати.
Але Олегу й цього замало. Він запропонував ідею: театральна студія для маленьких дітей. І сам же взявся її вести. Студент педагогічного коледжу, самодіяльний актор, людина, якій ще немає й двадцяти — стоїть перед малечею і вчить їх відчувати сцену. Хтось скаже — передчасно. Але хто бачив, як він це робить, не скаже.
Зустріч із… мрії
Одного дня до Нового Бугу приїхав столичний театр із виставою «За двома зайцями». Для Олега це була справжня подія. Він купив квитки, купив подарунок — для Ольги Сумської, акторки, яку давно обожнює. Вони зустрілись після вистави, поговорили, а потім зіграли разом невелику сценку. Це був момент, який важко описати словами — але для молодого самодіяльного актора він став не фіналом мрії, а підтвердженням: шлях правильний.
Вони воюють по-своєму
«Крила» не знають канікул. Між виставами — виступи на заходах громади, патріотичні композиції, рядки про Україну, про стійкість, про тих, хто зараз на фронті. Але крилята не лише виступають — вони збирають кошти і передають волонтерській майстерні на матеріали для маскувальних сіток. Зароблені піснею і словом — а це щось особливе.
Нещодавно Олег вів урочисту частину на персональній виставці місцевого художника Володимира Галущенка. Стояв на сцені впевнено й природно, і глядачі навіть не здогадувались, що перед ними юнак, який учора вів заняття з малюками, а завтра піде на репетицію «Бременських музикантів».
Місто живе в тривозі — це правда. Десь далеко фронт, втрати, невизначеність. Але є «Крила», є Світлана Назарій, яка не забула, що означає вийти на сцену, є молоді актори, які обрали мистецтво як свою форму участі у спротиві. Вони збуджують від тривоги сумні серця людей, допомагають вистояти і вірити у перемогу та мир.
І є Олег Ратов — хлопець з Нового Бугу, який з дитинства знав, чого хоче, і який поступово стає саме тим, ким мріяв. Актором.
Ігор Новіков,
редактор газети «Вісті Снігурівщини».
