Подорожуючи дорогами наших степів, мабуть, багато хто помічав обабіч доріг у полі кургани — земляні насипи, вкриті травою та сивим ковилем. Це давні поховання. Колись на землях України, зокрема і на території Снігурівщини, жили кочові племена скіфів. Але що ж ми знаємо про них?
Відомості про цей народ ми черпаємо з розповідей давньогрецького історика Геродот, який залишив детальний опис життя скіфів, їхнього побуту та традицій. Значну інформацію дають і археологічні знахідки, виявлені у курганах.
Скіфи мешкали на території так званої Скіфії, що простягалася від Дунаю на заході до Дону на сході. Давньогрецькі автори називали так степові простори Північного Причорномор’я.
Скіфи були переважно кочовиками. Вони постійно пересувалися степами, здійснювали походи на сусідні землі, займалися скотарством і торгівлею. Важливе місце в їхньому житті займала війна. Кожен дорослий чоловік був воїном. Найбільше цінувалися сміливість, доблесть і вірність.
Основною силою скіфського війська була кіннота. Піхоти було небагато, а під час деяких походів вона взагалі була відсутня. Скіфи стали відомими своєю військовою тактикою — вони могли відступати, заманюючи ворога вглиб степу, виснажуючи його раптовими атаками. Саме таку тактику вони застосували у війні з перським царем Дарій I.
Скіфи були вправними вершниками і чудово володіли зброєю. Їхньою основною зброєю був лук, а також короткий меч — акінак. Вони вправно користувалися списами та бойовими сокирами. Стріли нерідко змащували отрутою, що робило навіть незначне поранення смертельно небезпечним.
Велику роль у житті скіфів відігравав кінь. Для кочового воїна він був незамінним супутником у походах і повсякденному житті. Коли помирав скіфський воїн, його коня часто ховали разом із ним, віддаючи таким чином останню шану вірному товаришеві.
Раціон скіфів складався переважно з м’яса та молочних продуктів. Вони споживали варене м’ясо, пили кобиляче молоко та готували різноманітні молочні продукти.
Скіфи підтримували торговельні зв’язки з грецькими колоніями Північного Причорномор’я. Вони обмінювали мед, віск, хутро та худобу на вино, прикраси та інші предмети розкоші.
Згодом частина скіфських племен почала переходити до осілого способу життя. Розвивалися ремесла, особливо металургія та ковальство. Саме тоді сформувався характерний для скіфського мистецтва «звіриний стиль» — зображення тварин у русі, що прикрашали зброю, прикраси та предмети побуту.
Особливою пам’яткою скіфської культури є кургани — великі земляні насипи, у яких ховали представників знаті. Разом із померлими клали зброю, прикраси, предмети побуту, а іноді й коней.
Окрім курганів, скіфи залишили по собі кам’яні скульптури. Це схематичні зображення людей, вирубані з каменю. Подібні знахідки були виявлені і на території Снігурівщини. У 1975 році біля села Нововасилівка в одному з курганів була знайдена кам’яна статуя скіфського воїна з вапняку заввишки близько двох метрів. Скульптура зображає літнього чоловіка з вусами та бородою. На голові — шолом, на шиї — гривна, символ влади. У правій руці він тримає ритон. На поясі видно зброю — меч та бойову сокиру, а за спиною — сагайдак для лука і стріл.
Скіфи були вправними ювелірами. На території сучасної України вони широко використовували золото для виготовлення прикрас. Одним із найвідоміших скіфських артефактів є золота пектораль із кургану Товста Могила. Її було знайдено у 1971 році археологом Борис Мозолевський.
Скіфська пектораль датується IV століттям до нашої ери. Вона прикрашала груди скіфського царя і є справжнім шедевром ювелірного мистецтва. На прикрасі зображено сцени з життя скіфів, домашніх тварин і рослинні орнаменти.
У житті скіфів важливу роль відігравали традиції та обряди. Особливо цінувалася дружба і побратимство. Для укладення такого союзу воїни проводили обряд: вони клялися у вірності, робили надрізи на руках, змішували свою кров із вином і випивали з однієї чаші.
Скіфи мали власні вірування і богів. Верховним богом був Папай, якого греки ототожнювали із Зевсом. Значне місце в їхньому пантеоні займав також бог війни Арес.
Коли помирав скіфський цар, його поховання супроводжувалося складними ритуалами. Разом із правителем могли ховати його слуг, коней, зброю та прикраси. В одному кургані, виявленому в 1898 році, археологи знайшли 400 коней, витягнутих геометричним малюнком навколо тіла вбитого воїна. Через рік після поховання царя скіфи вбивали 50 кращих коней і 50 слуг, їх випотрошували, набивали половою та садили на стовпи навколо кургану. Коні стояли прямо, на них сідали мертві раби, жахливі сторожі, що охороняли могилу свого вбитого володаря. Чим вищим був курган, тим вищий соціальний статус мала людина за життя.
Також при лікуванні багатьох захворюваннях метод кровопускання скіфи використовували метод кровопускання.
На межі IV–III століть до нашої ери скіфська держава почала занепадати. Традиційно вважається, що їх витіснили сармати, проте археологи припускають, що причинами могли бути також кліматичні зміни та виснаження природних ресурсів.
Про скіфів іноді кажуть: «Жили в землянках, але ходили в золоті». Вони не будували великих міст і часто кочували степами, проте залишили по собі багату культурну спадщину — від маленьких наконечників стріл до величних курганів, які й сьогодні височіють серед українських степів.
Минуло понад дві тисячі років, відколи скіфи зникли з історичної арени, але їхня культура й досі нагадує про себе. Кургани, що височіють серед степів, стародавня зброя, ювелірні прикраси та кам’яні статуї зберігають пам’ять про народ, який колись панував на цих землях. І сьогодні, коли ми дивимося на стародавні кургани або музейні експонати, перед нами постає світ давніх воїнів, майстрів і кочівників, що жили під безкраїм небом нашого степу.
Директор
Снігурівського історико-краєзнавчого музею
Світлана Андрюшина
