13 січня Миколаївський апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги захисника 64-річного пенсіонера з Херсона Григорія Драгуненка, залишивши вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області без змін. Пан Драгуненко був затриманий співробітниками СБУ у липні 2023 року за підозрою у пособництві катуванню російськими військовими мешканців села Новокиївка на Снігурівщині, після деокупації регіону.
5 липня 2024 року Снігурівський райсуд визнав його винним та призначив 9 років в’язниці. Драгуненко оскаржив вирок, його захист просив виправдання, стверджуючи, що обвинувачений діяв під примусом.
Вирок суду першої інстанції
Згідно з вироком Снігурівського райсуду, під час окупації села Новокиївка військовослужбовці збройних сил рф незаконно затримували місцевих мешканців із застосуванням фізичного та психологічного насильства для отримання інформації про місцезнаходження водяного насосу, який, нібито, було вкрадено. Цей насос російські військові планували використовувати для забору води для власних потреб. У показаннях, які містяться у тексті вироку, потерпілий – сусід Драгуненка – стверджував, що коли військовослужбовці привели його на подвір’я обвинуваченого, він побачив, як Драгуненко спілкувався з російськими військовими, вживав із ними алкоголь та мав при собі список із прізвищами мешканців села. Цей список, за інформацією слідства, військові рф отримали від невстановленої слідчими особи і в ньому, зокрема, містилися прізвища потерпілих, яких вони вважали можливо причетними до переховування водяного насосу. За текстом вироку, Драгуненко повідомив російським військовослужбовцям дані про місцезнаходження потерпілих, а потім разом з військовим рф возив їх на своєму автомобілі «Москвич», зокрема, доставив до балки за межами села. Там російські військові, яка каже слідство, їх били, катували та імітували розстріл двох затриманих чоловіків. Один з потерпілих у своїх показаннях зазначив, що Драгуненко посміхався в момент, коли військові застосовували насильство до затриманих. Суд першої інстанції визнав доведеним, що Григорій Драгуненко добровільно погодився на співпрацю з окупаційними військами, допомагав встановлювати місця проживання цивільних осіб, перевозив їх своїм “Москвичем” до місця незаконного утримання та був присутній під час катувань, «словесно націлюючи потерпілих» на надання потрібної російським військовим інформації та присудив 9 років в’язниці.
Обвинувачений вини не визнав, пояснюючи, що діяв під тиском військовослужбовців рф, побоюючись за власне життя та безпеку дітей. Він стверджував, що не усвідомлював злочинних намірів окупантів і не надавав їм добровільної допомоги.
Позиція захисту
Впродовж місяця після винесення вироку Драгуненко та його захист подали апеляцію. В Миколаївському апеляційному суді справа слухалася півтора роки.
Захист Драгуненка вважав вирок Снігурівського райсуду незаконним та необґрунтованим, оскільки, на його думку, висновки суду не відповідали “фактичним обставинам” справи та не підтверджувалися доказами, дослідженими у суді.
Адвокат вказував, що твердження у вироку, що підзахисний «погодився надати допомогу військовослужбовцям зс рф у відшуканні та затриманні місцевих мешканців с. Новокиївка», не відповідає фактичним обставинам подій, «що було підтверджено під час судового розгляду». Захист стверджував, що Григорій Драгуненко діяв під примусом, виконуючи вказівки озброєних військових рф, які прибули на його подвір’я, перебували там зі зброєю та водили під конвоєм його сина і ці обставини не були спростовані під час судового розгляду у першій інстанції.
«Матеріали кримінального провадження не містять доказів існування будь-якої домовленості Григорієм Драгуненком та військовими рф або хоча б підтвердження його обізнаності про наміри військовослужбовців затримувати конкретних осіб чи завдавати їм тілесних ушкоджень» – наголошувала адвокат в апеляційній скарзі.
Вонаа вважала, що протокол слідчого експерименту від 6 квітня 2023 року, проведений за участю одного з потерпілих, мав бути визнаний недопустимим доказом, оскільки під час його проведення був присутній інший потерпілий, що суперечить вимогам Кримінально-процесуального кодексу.
«Використання російськими військовими сина обвинуваченого, як засобу тиску на нього, підтвердив один з потерпілих», – заявляла сторона захисту. У зв’язку з цим, на його думку, Драгуненко мав «реальні підстави побоюватися за життя сина у разі невиконання вимог військових». Обвинувачений, як стверджував захист, не пересувався самостійно, а лише у супроводі російського військовослужбовця.
Позиція обвинувачення
У запереченнях на апеляційну скаргу прокурор зауважив, що з показань Григорія Драгуненка у судовому засіданні відомо, що у його присутності військовослужбовці зс рф повідомили про зникнення в селі водяного насоса та наявність списку осіб, які могли бути причетні до крадіжки і він був обізнаний з намірами російських військових затримувати цивільних для отримання необхідної інформації. Крім того, як повідомив суду обвинувачений, під час транспортування затриманих до балки за межами села він звернувся до російського військовослужбовця з питанням щодо подальшого маршруту та запропонував везти затриманих до сільського кладовища, повз яке вони проїжджали. Це підтвердив й один з потерпілих.
«Навіть якщо Драгуненко й не знав про наміри військовослужбовців зс рф завдати цивільним особам тяжких фізичних і психологічних страждань, він усвідомлював можливість настання тяжких наслідків і свідомо їх допускав», – зауважив прокурор під час розгляду апеляції.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів Миколаївського апеляційного суду за клопотанням сторони захисту дослідила докази, зокрема, протоколи слідчих експериментів та відеозаписи за участю потерпілих, а також допитала окремих потерпілих. Частину потерпілих не допитали через проходження ними військової служби та міркувань безпеки. Водночас суд встановив, що показання потерпілих є послідовними, узгодженими між собою та підтверджуються письмовими доказами.
Суд також встановив, що «обвинувачений був обізнаний про наміри російських військових, перебував поруч під час катувань, не зазнавав примусу та неодноразово проявляв зацікавленість у досягненні окупантами результату». Версія сторони захисту про примус і страх за дітей, на думку суду, свого підтвердження не знайшла.
«Доводи захисту щодо недопустимості окремих доказів, зокрема протоколів слідчих експериментів, суд визнав безпідставними, оскільки встановлені процедурні моменти не вплинули на достовірність доказів» – зазначається в тексті ухвали Миколаївського апеляційного суду.
Колегія суддів апеляційного суду не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги, дійшовши висновку, що Григорій Драгуненко вчинив пособництво військовослужбовцям окупаційних військ рф у незаконному позбавленні волі цивільних осіб, застосуванні до них фізичного та психологічного насильства і катувань, що є порушенням законів і звичаїв війни, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, а всі докази щодо цього отримані законним шляхом, є належними, допустимими та достовірними.
Ухвала апеляційного суду щодо Драгуненка, відповідно до закону, набула законної сили з моменту її проголошення. Її можна оскаржити протягом 90 днів у Верховному Суді, чи буде подано таку скаргу, наразі невідомо.
Іван Красіков для «Вістей Снігурівщини» у межах проєкту «Правосуддя наживо»
