Сіяла розумне, добре, вічне…
Минає рік, як завершився земний шлях знаної на Снігурівщині освітянки,
високопрофесійного фахівця, людини духовної краси – вчителя початкових
класів Баратівської школи Наталі Василівни Сокол. Щирістю, людяністю,
любов’ю проклала вона стежину до сердець багатьох людей. Сама мала серце –
невичерпну криницю світлих почуттів. Спілкуючись з нею, всі забували про
кривду, неправду, а життя бачилося в яскравому ключі.
Народилася Н.В. Сокол 3 липня 1953 року у селі Баратівка, що
розкинулося на мальовничому березі Інгульця. Зростала в звичайній селянській
сім’ї: батько шоферував, мама працювала продавчинею у місцевій крамниці.
Родина була дружньою, син та донька зростали в атмосфері доброзичливості,
людяності, працьовитості. Саме батькам жінка завдячувала своїм вихованням.
З дитинства Наталя мріяла стати вчителем. Вона серцем відчула своє
покликання – учити дітей любити рідну землю, плекати в їх душах добро і
людяність. Тому, коли настав час прощатися зі школою, вирішила вступити до
Бериславського педагогічного училища, щоб стати наставницею для дітей, які
тільки-но переступили шкільний поріг. Швидко пролетіли роки навчання – і
1973 року Наталя Василівна повернулася до рідної школи вчителем початкових
класів. Уже працюючи, здобула вищу освіту в Ізмаїльському педагогічному
інституті.
Н.В. Сокол до фанатизму була залюблена в свою професію. Завжди
прагнула розширити розумові здібності і світогляд своїх вихованців, думала
про те, ким вони стануть в майбутньому. Людина високої культури, енергійна і
впевнена в собі, наполеглива і цілеспрямована, відповідальна і працелюбна,
інтелігентна та інтелектуальна, вона, разом з тим, була простою, лагідною,
щирою. Вміла вирішувати дитячі проблеми, давати вихованцям глибокі й міцні
знання, прищеплювати любов до України, до людей, які живуть на нашій землі.
Педагог закладала в дітях моральні основи, налаштовувала на відповідальне
ставлення до навчання, школи, дружби, навчала їх бути старанними, чуйними,
щирими. Всебічно освічена, скромна, вимоглива до себе, вона любила
працювати і прагнула «запалити сонце в кожній дитячій душі». Скільки праці і
терпіння докладала класовод, щоб з маленьких бешкетників виростити
вдумливих цілеспрямованих школярів!
Якісному засвоєнню учнями знань сприяло сучасне обладнання класної
кімнати: навчальні посібники, багатий дидактичний матеріал, таблиці,
електронний стенд «Таблиця множення», виготовлений майстерними руками
чоловіка Володимира Івановича. Різноманітний світ квітів створював справжню
оазу. У наказах відділу освіти кабінет Н.В. Сокол неодноразово відзначався як
один з кращих у районі.
Освітянка багато експериментувала, досліджувала, ефективно
впроваджувала сучасні технології навчання для того, щоб отримати високий
результат і задоволення від своєї праці. Вкладала частину свого серця у
вихованців, щоб вони здобули міцні знання і в подальшому житті знайшли своє
місце під сонцем. Наталя Василівна дуже любила своїх учнів. «Без школи себе
не уявляю, вона для мене – сенс життя», – стверджувала вона. Все добре,
гуманне і світле в душах її вихованців (а це 15 випусків!) – від неї, ПЕРШОЇ
вчительки.
«Розумна, тактовна, завжди усміхнена, чуйна – саме такою ми пам’ятаємо
Н.В. Сокол, – говорять випускники Баратівської школи. – Дякуємо за знання,
які ми отримали, за любов і доброту, що до цих пір зігріває нас».
А ось що говорять батьки: «Наталя Василівна вчила наших дітей вірі в
себе, волі до перемоги. Надовго запам’ятаються її уроки, свята, конкурси,
екскурсії. Спогади про неї спонукають берегти добро і щирість».
Прекрасні, дружні стосунки були у Н.В. Сокол з колегами. «Ми мали
щастя працювати з цією порядною, урівноваженою, комунікабельною,
толерантною людиною. Вона ніколи не заздрила успіхам інших, а щиро раділа з
тими, хто досягав вершин професійної майстерності. Відкрита, доброзичлива,
без ноток фальші, закохана у дітей і професію. Успішно очолювала шкільне
методичне об’єднання вчителів початкових класів, завжди поспішала на
допомогу», – згадують педагоги школи.
Н.В. Сокол любила свою роботу, віддавалася їй сповна. 50 років на
освітянській ниві – невже це не подвиг? Причому в одному і тому ж
навчальному закладі. Не всі можуть похвалитися такою сталістю і відданістю.
Баратівська земля, батьківщина й коріння Наталі Василівни, давали сили і
натхнення в роботі, а рідна школа стала змістом усього життя.
Цій жінці було притаманне вміння знаходити стежку до серця кожного:
учнів, вчителів, батьків, односельців. Тому й мала серед них заслужений
авторитет і повагу. І кожен, хто спілкувався з нею, в змозі був відчути
надзвичайну людяність, розуміння і тепло душі.
Особисто я пам’ятаю Н.В. Сокол як справжнього фахівця, майстра своєї
справи. Вчитель від Бога, вона з натхненням вчила учнів бути справжніми
людьми, вчителів – любити і захоплюватися своєю професією, оточуючих –
цінити своє життя. Кожен урок педагога був справжнім цікавим дійством для
дітей, відкритим для колег та батьків. На базі школи неодноразово проводилися
семінари, практикуми, заняття школи молодого вчителя, у ході яких Наталя
Василівна щедро ділилася педагогічним досвідом і своїми досягненнями.
Нива життя цієї чудової людини рясно всіяна добрими справами,
зробленими для близьких, друзів, учнів, колег. Знання, досвід, життєва мудрість
– ось визначальне в її діяльності.
За багаторічну звитяжну діяльність Н.В. Сокол відзначена знаком
«Відмінник освіти України», званням вчителя-методиста. Серед небагатьох
освітян Снігурівщини педагог нагороджена орденом Трудового Червоного
Прапора.
У всіх починаннях Наталю Василівну завжди підтримував чоловік
Володимир Іванович, у шлюбі з яким прожила 49 щасливих років. Найбільшим
досягненням сім’ї Сокол є троє дітей та п’ятеро онуків. Синові й двом донькам
подружжя дало вищу освіту. Пишалися, що старша, Альона, здобула фах
вчителя англійської мови і продовжила справу матері. А ще Наталя Василівна
була дбайливою господинею, прекрасно готувала, любила вирощувати квіти,
разом з чоловіком прикрашати оселю та обійстя.
Коли людина відходить у засвіти, залишаються у спадок її добрі справи. І
Н.В. Сокол залишила після себе чудовий і неповторний слід у серцях своїх
учнів, для яких вона була ВЧИТЕЛЕМ з великої букви.
Сьогодні, згадуючи Наталю Василівну Сокол, сподіваюся, що її світла
душа світить з неба ясною зорею всім рідним, друзям, колегам, колишнім
вихованцям. Усім, хто знав її і любив.
Зоя Благодатна,
член НСЖУ.
