Учитель торкається вічності:
ніхто не може сказати,
де закінчується його вплив.
Генрі Адамс
Восени, коли матінка природа одягає свої святкові шати і щедро обдаровує людей багатими дарунками, а журавлині ключі відлітають у вирій, поважний життєвий ювілей відзначає знана освітянка Снігурівщини, ветеран педагогічної праці Таміла Василівна Леоненко. «Краса душі, краса любові – найвища на землі краса». Ці слова Володимира Сосюри якнайкраще характеризують її – Людину, Вчителя, Особистість. Ювілярка є зразком того, до яких висот може піднятися людина завдяки невтомній праці, наполегливості, далекоглядності, мудрості.
Народилася і виросла Таміла Василівна в селі Калінінському на Херсонщині у прекрасному оточені степових краєвидів та привітних і доброзичливих людей. Любов до праці, повага до старших, прагнення допомогти ближньому – визначні риси її вдачі, сформовані батьками з раннього дитинства. Однокласникам і вчителям дівчина запам’яталася старанною, наполегливою, принциповою і водночас доброю. Закінчивши сільські школу, вступила до Бериславського педагогічного училища, де відмінно навчалася і була активною у громадському житті.
Трудовий шлях молодий спеціаліст розпочала вчителем початкових класів у Червонозірській школі. Потім працювала вихователем ГПД у Павлівському навчальному закладі. Заочно закінчивши Херсонський педагогічний інститут, здобула спеціальність вчителя української мови і літератури. 1974 року доля пов’язала Т.В.Леоненко із Тамаринською школою, якій вона віддала 45 років. А загальний педагогічний стаж ветерана складає 55 років!
І саме долею написано було цій жінці творити історію Тамаринської школи.
Бути директором сільської школи важко. Адже у селі кожен, як на долоні, тут не сховатися за словами, не вчиниш несправедливо. Твоє життя серед цих людей, з цими людьми і для цих людей. До тебе йдуть за порадою, шукають підтримки, пропонують і вимагають. А головне – довіряють. І тому відповідальність перед ними – безмежна.
Перебуваючи на посаді директора упродовж 23 років, Т.В.Леоненко доводила, що школа – це серце села, його майбутнє, успішно підтримувала життєдіяльність закладу, вболівала за нього. Як справжній господар, далекоглядний, мудрий, відповідальний, крок за кроком Таміла Василівна вирішувала нагальні директорські проблеми. Що допомагало? Перш за все, характер, внутрішня сила, бажання довести справу до кінця, підтримати марку школи, а ще харизма жінки-управлінця, яка вміє працювати і гуртувати навколо себе інших. Нелегко йти попереду, але сила авторитету цієї жінки, переконливість, уміння знайти потрібне слово завжди брали верх. Їй неможливо було відмовити, за нею важко було не піти.
Т.В.Леоненко відрізняли професійна культура, правова компетентність, дух новаторства, цілеспрямованість, вимогливість до себе та до інших, висока громадська та соціальна активність, а головне відданість рідному закладу. Працювала чесно, безкорисливо, ефективно, вкладаючи в роботу і душу, і серце, і, зрозуміло, свій педагогічний талант.
Директор зуміла згуртувати колектив, перетворивши його на дружну родину, ставши її Берегинею. Толерантність очільника завжди сприяла комфортності у роботі педагогів і навчанні учнів, для яких було створено домашній затишок сучасно оформлені кабінети, просторі коридори, спортивна зала, їдальня, музей. Таміла Василівна серцем вболівала за кожного учня. Батьи жодного разу не чули з її уст негативного відгуку про дитину.
Що імпонувало всім, хто працював з Т.В.Леоненко? Це перш за все, її вміння бачити в учневі, педагогові, працівникові закладу позитивні сторони, бажання сприяти створенню ситуації успіху та всіх рівнях роботи. Вимоглива, гуманна, ініціативна, умілий організатор, наділена рисами справжнього керівника, – такого пам’ятають учні, колеги, односельчани. Тому і досі Таміла Василівна користується повагою і любов’ю.
Завдяки зусиллям Т.В.Леоненко, при підтримці оргкомітету, батьків, місцевої влади Тамаринська школа змінилася зовні, наповнилася певним змістом вся навчально-виховна робота. Не забарились і позитивні результати: школа стала однією із кращих на Снігурівщині, посідаючи призові місця в оглядах-конкурсах з різних напрямків діяльності. На базі закладу постійно проводилися предметні семінари та спортивні змагання. Дуже болісно Таміла Василівна сприйняла звістку про ліквідацію закладу – що ж, такі реалії сьогодення.
Протягом багаторічної професійної діяльності Т.В.Леоненко ефективно втілювала в практику настанови відомого педагога Василя Сухомлинського: «Завдання вчителя – добре навчити дитину, щоб вона відчула себе впевненою, щоб навчальна праця була для неї радістю».
Ця надзвичайна жінка щодня несла дітям божественний вогонь любові – любові до життя, до рідної мови, національної культури. Найбільшим пріорітетом для неї було виховання в кожному учневі людяності, щирості, патріотизму. «Обов’язок вчителя-словесника – навчити вихованців відчувати неповторну красу і барви рідного слова, зародити в їхні душі зернину творчості», – переконана Таміла Василівна. Досвідчений педагог зуміла запалити в серцях вихованців вічний вогник добра, краси та благородства. Їй судилося нести у дитячі душі світлий розум, прищеплювати любов до всього живого. Не кожній людині вдається мати таку владу над вразливими дитячими серцями, не кожен може теплом свого погляду та щирістю розповіді прихилити до себе інших. А Таміла Василівна могла! Уміння заохочувати учнів до співпраці, пробуджувати їхню самостійну думку і національну свідомість – це мистецтво, і тим словесник володіла досконало. У кожну дитину вона вклала промінчик своєї світлої душі, частину свого серця. Учні в свою чергу віддячували улюбленій вчительці перемогами в олімпіадах та мовно-літературних конкурсах.
Т.В.Леоненко вміло ставила на крило своїх вихованців. Коли ж чиїсь крилята не справлялися з польотом, завжди підтримувала, вселяла віру у власні сили. Чимало їх впевнено ідуть по життю, дякуючи Майстру, Наставнику, Метру. Дійсно, із тих зерен, що посіяла педагог у дитячих душах, зійшли гарні сходи. «Я вдячна кожному своєму учневі, що вони були в моєму житті. Я їх любила, люблю, пам’ятала і пам’ятаю «,- говорить Таміла Василівна.
Перебуваючи на посаді методиста Снігурівського РМК, я неодноразово відвідувала уроки Т.В.Леоненко – грамотно продумані, цікаві, ефективні. Заздрила по-доброму учням, що у них такий учитель – справжній професіонал, толерантний, з особливою життєстверджувальною енергетикою і з усмішкою на вустах. Особисто для мене Таміла Василівна була і залишається взірцем глибоких знань, відповідальності, оптимізму, шляхетності, життєвої мудрості.
За багаторічну педагогічну майстерність Т.В.Леоненко удостоєна звання «Учитель-методист», має безліч грамот і подяк різних рівнів, нагороджена медаллю «Ветеран праці». Але найбільшим досягненням, зізнається жінка, є теплі слова від вдяячних випускників і повага людей.
Про Т.В.Леоненко можна сказати, що вона дійсно Громадянка села Тамариного з великої букви. Свого часу Таміла Василівна очолювала сільську раду, професійно вирішувала всі нагальні проблеми сельчан, допомагала землякам, які потребували помочі. Упродовж багатьох років ця активна жінка була і лектором, і пропагандистом, і активним учасником художньої самодіяльності.
Робота завжди була для Т.В.Леоненко важливою справою життя. Але при цьому вона залишалася турботливою дружиною і люблячою матусею. Разом із чоловіком Миколою Федоровичем, з яким торік відзначили діамантове весілля (60років!), виростили чудових доньок – Ларису й Аллу, дали їм вищу освіту. Подружжя радіє успіхам онуків Анастасії та Андрія.
Ювілярка і нині приклад гарної господині, у якої і на подвір’ї завжди прибрано, і квітник біля хати, і в оселі затишок та ідеальний порядок.
Не можна не назвати захоплення Таміли Василівни. Вона завжди любила читати, зібрала чималу бібліотеку. У молодості – співи, танці. А ще вишивання. Скільки зроблено руками майстрині рушників, серветок, картин!
10 вересня Т.В.Леоненко прийматиме вітання з нагоди свого прекрасного ювілею. На її адресу звучатимуть найщиріші побажання, слова вдячності від учнів, односельців, буде море квітів, будуть, звичайно ж, і сльози радості від того, що життя вдалося, бо є прекрасна родина, є друзі, є справи, якими можна пишатися.
Тож, шановна ювілярко,
80 – не привід для печалі,
80 – це зрілість золота.
Нехай до ста, а може, іще далі
Летять, не озираючись, літа!
Здоров’я Вам від води ключової,
Багатства від землі святої!
Щоб доля завжди усміхалась
І старості не піддавалась!
Бажаю Вам, дорога Таміло Василівно, міцного здоров’я, життєвого довголіття, віри в майбутнє, шани від людей за самовіддану невтомну працю. Нехай Ваше серце зігріває любов і тепло рідних та Боже благословення.
З повагою Зоя Благодатна
