Кожна людина народжується для якогось діла.
Е. Хемінгуей
Золотої осінньої пори ювілейний день народження святкуватиме знана журналістка Снігурівщини Валентина Ярославівна Соколовська. Кажуть, що зорі віщують народженій людині її характер, долю і талант. Життя цієї прекрасної жінки підтверджує дану народну мудрість. Більше 30 років Валентина Ярославівна присвятила служінню Слову – виваженому , щирому, справедливому. Тому по праву вважається його володаркою, бо довела: слово лікує, підіймає життєвий тонус, продовжує вік, допомагає долати труднощі. Звання справжнього журналіста вона заслужила силою свого таланту та наполегливою працею.
Народилася Валентина Дмитрик (дівоче прізвище) 27 вересня 1966 року у селі Євгенівка, що розкинулося на мальовничому березі Інгульця. Зростала у звичайній сім’ї: батько Ярослав Якович, шоферував, мама, Тамара Федорівна, працювала на консервному заводі. Родина була дружньою, тож син та донька виховувалися в атмосфері доброзичливості, людяності, працьовитості. У сім’ї панувала любов і повага, тут не заохочували лінощі та егоїзм. Саме батькам Валентина Ярославівна завдячує своїм життєвим становленням і згадує про них з любов’ю і повагою.
З дитинства дівчина любила книгу, була активною читачкою шкільної та сільської бібліотек. Отож закономірним був вибір вузу: у 1983 році Валентина стала студенткою Миколаївського інституту культури, по закінченню якого одержала фах бібліотекаря -бібліографа. Трудову діяльність молодий спеціаліст розпочала у бібліотеці м. Вознесенськ.
1990 року Валентина Ярославівна повернулася на Снігурівщину і за волею долі прийшла речником на місцеве радіо. Після закриття радіостанції перейшла до редакції районки, роботі в якій віддала 32 роки. Спочатку працювала коректором. Це той фахівець, котрий править чужі дописи, вичитує газетні полоси та правильно розставляє всі розділові знаки. Одним словом, видає читачу готовий інформаційний продукт. Пізніше взялася за перо і сама.
Робота в редакції гартувала характер молодої журналістки, прибував досвід, повага, авторитет. Валентина Ярославівна постійно відчувала допомогу старших колег – Миколи Заморія, Анатолія Зими, Володимира Литвиненка, Олени Луцкіної, Анатолія Зайця, які вчили газетярському ремеслу. З роками шліфувалися грані її таланту.
Валентина Ярославівна відтворювала на папері історію Снігурівського краю. Писала про долі людей, і не просто писала, а співпереживала з нимим, жила їхнім життям, пропускаючи через своє добре і чуйне серце їхні проблеми. Написала сотні нарисів, публікацій, що знайомили з долями трударів нашого степового краю, з подіями, що відбувалися на теренах Снігурівщини. Кожна публікація В.Я.Соколовської не залишала байдужою, змушувала замислитися над тією чи іншою проблемою, захоплювала читачів високою професійною культурою та духовною повноцінністю. Колег вражала її працездатність, обов’язковість, змістовність та обґрунтованість матеріалів, які торкалися найпотаємніших струн людської душі. А земляки шанували Валентину Ярославівну за високий професіоналізм, толерантність, порядність, щирість.
І ще одна важлива віха у роботі В.Я.Соколовської: упродовж 20 років перебувала на посаді відповідального секретаря, яка зобов’язувала постіно бути на гребні інформаційної хвилі. Журналістка не лише розповідала читачам про події сьогодення, а й тримала інформаційний фронт, підтримувала жителів громади правдивим словом. Тендітна, симпатична жіночка, яка має твердий характер, силу духу, вміє поборотися за правду. Разом з тим ввічлива, привітна, любить людей і прагне допомогти всім, хто до неї звертається. Отака вона – Валентина Ярославівна Соколовська.
Є люди з якими доля пов’язує легко й надовго. До таких людей належить Валентина Ярославівна – нашім дружнім стосункам більше 30 років. Гарних рис цій жінці не позичати, вона вирізняється розумом, мудрістю, вмінням знайти підхід до кожного. Щиро вдячна їй за професійну допомогу. Вона першою читала мої дописи, вміло коригувала їх, підказувала, як підбирати потрібне слово, як обрати заголовок, який би одразу привернув увагу читача і відображав зміст написаного. Справжня володарка магії слова щедро ділилася своїм набутим досвідом.
«Любов-то дарунок неба, і стрічається вона людині лише один раз на життя», – говорять мудреці. Усі успіхи і здобутки Валентини Ярославівни з повним правом розділяє вірний друг і порадник, однодумець у радості й журі чоловік Володимир Федорович. Він згадує: «Гарна дівчина Валентина полонила мене з першої хвилини. Серце підказало: »Це буде твоя дружина». Так і сталося: 18 травня 1991 року молодята стали на весільний рушник, а наступного дня закріпили шлюб у церкві. Отож в любові й злагоді 35 років ця любляча пара йде по життю.
Найбільшим досягненням сім’ї Соколовських є діти – Аня та Євген, яикм дали вищу освіту. Сьогодні Аня виховує улюбленицю подружжя – трирічну Мілу, а Євген захищає Україну від агресора.
Валентина Ярославівна гарна господиня, любить вирощувати квіти і разом з чоловіком прикрашати оселю та обійстя. А ще захоплення – книги. Зібрала солідну бібліотеку, цікавиться новинками сучасної літератури, багато читає і радить всім це робити.
Незважаючи на прожиті роки, В.Я. Соколовська і сьогодні залишається такою ж витонченою, миловидною, з мрійливими очима. Вона була і є уособленням таланту, розуму, жіночності, грації та краси. Добра усмішка цієї чарівної людини зігріває душу, робить світлішим, чистішим і добродушнішим кожного, хто її знає, хто з нею спілкувався.
Шановна Валентино Ярославівно! Ваш ювілей – це мудра зрілість, життєвий досвід і заслужена шана. Тож прийміть найщиріші вітання і побажання – міцного здоров’я, благополуччя, мирного неба над головою, сімейного затишку, добробуту, достатку. Хай благословенною буде життєва дорога, а тепло рідних і близьких надійно оберігає вас від вселяких негараздів. Нехай роки залишають тільки світлі спогади, а майбутнє дарує ще багато щасливих літ, сповнених радості, віри, любові та надії.
З повагою, Зоя Благодатна.
