О рідне слово, хто без тебе я?
Д. Павличко
Загальновідомо: Слово має неабияку вагу, воно вічне, воно невмируще своєю правдою, вагомістю, а нерідко й красою. І по-справжньому щасливий той, хто ним досконало володіє. Саме таким майстром слова є відомий газетяр Анатолій Володимирович Заєць, якому на життєвий поріг ступив поважний ювілей – 75 років! Практично вся трудова біографія Анатолія Володимировича пов’язана з журналістикою, котрій віддав півстоліття.
Започаткував свій професійний шлях А.В.Заєць у районці, де пройшов тест на творчу зрілість. Із вдячністю згадує своїх колег по перу, з якими довелося в різний час працювати. Це мудрий і розсудливий Олексій Безпальський, принциповий і справедливий Микола Заморій, сміливий і відчайдушний Володимир Литвиненко, талановита і чуйна Олена Луцкіна, вимогливий і толерантний Анатолій Зима, душевна і відповідальна Валентина Соколовська. Більше 10 років Анатолій Володимирович трудився під патронатом В’ячеслава Козлова – старшого товариша, розумного порадника, однодумця, котрого дуже поважав і до сьогодні пам’ятає.
За час роботи у газеті А.В.Заєць знайшов свій ритм, свій стиль письма, постійно шліфуючи грані власного таланту. Працював творчо, володів усіма газетними жанрами, знався на всіх тонкощах цієї нелегкої професії. Творив з великою самовіддачею і натхненням. Матеріали Анатолія Володимировича були цікавими, змістовними, з «родзинками» і завжди знаходили відгук у читачів, а герої надовго запам’ятовувалися.
Писав так, щоб усім було зрозуміло, бо вважав: журналіст повинен навіть найскладніші речі викладати простою, доступною мовою. Саме любов до слова стала істотним елементом творчості цієї закоханої у свою справу людину.
Найбільш цікавим у роботі, згадує Анатолій Володимирович, були зустрічі з героями публікацій. Із захопленням журналіст поринав у їхнє життя, переживав й радів їхнім успіхам, прославляв людину -трудівника. Незабутніми були репортажі про жнива, коли треба було терміново подавати матеріал в газету.
«Бувало, доводилося проводити не одну безсонну ніч, готуючи до друку чергове інтерв’ю, репортажі, замітку чи нарис. І коли написане допомагало привернути увагу до проблеми й вирішити її, навіть змінити долю окремої людини на краще, то розумів, що знаходиться саме там, де й повинен бути. Журналістські будні не прості і одночасно цікаві. Щодня треба бути у формі, бо не знаєш, куди й наскільки помандруєш цього дня. Були й непередбачувані випадки, коли дехто був не задоволений висвітленою подією й приходив на «розбірки». Але таке газетярське життя: є герої й антигерої публікацій»- говорить ветеран.
Журналістика – нелегка й відповідальна справа, а редакторство-керівництво й поготів. Упродовж декількох років А.В.Заєць очолював редакцію, яка сала невід’ємною частиною його життя. Колектив під орудою Анатолія Володимировича завжди був у гущі мас, на вістрі проблем життєдіяльності Снігурівщини, віддзеркалення сьогодення простих трударів і славетних особистостей. Це була рішуча, енергійна команда, здатна подолати всі труднощі та впевнено крокувати уперед. Багато сил редактор вкладав, щоб газета подобалася землякам. Сам потужно писав і цього вимагав від підлеглих. Районку читали сім’ями, бо була змістовною і цікавою. Особливо любили снігурівчани матеріали про трударів нашого степового краю. І вдячні Анатолію Володимировичу за його статті, роздуми, пропаганду української мови, красу рідного слова, заслужено вважаючи його справжнім патріотом.
За весь час роботи у газеті траплялося різне: і хороше, і не дуже. Але жодного разу А.В.Заєць не пошкодував про вибір своєї професії, про те, що став журналістом, і дякує кожній людині, яка трапилася на його шляху за віддані сили, витрачений час, досвід, знання.
Анатолій Володимирович по-справжньому закоханий у поетичне слово. Життєвий досвід, патріотичні та ліричні почуття він майстерно виливає у чудових поезіях. Прикро, що не вдалося видати збірку його творів.
Людина творить щастя життям, працею, людяністю. Від цього й шана родини, друзів, громади. Особливо для мене Анатолій Володимирович був і є мудрим порадником. Дуже ціную його відгуки про свої дописи. Мені імпонує доброзичливість, простота, щирість, комунікабельність, почуття гумору цієї непересіченої людини. Дякуючи ініціативі і підтримці метра-професіонала, я стала членом НСЖУ, чим неймовірно пишаюся.
Анатолія Володимировича у всьому підтримує кохана дружина Тетяна, з якою йдуть по життю ось уже 46 років. Подружжя виростило синів Ігоря й Олександра та доньку Тетяну. Радість родині несуть двоє улюблених онуків. А ще є вірні друзі, однокласники, колеги, земляки – і для всіх Анатолій Володимирович знайде добре слово, мудру пораду, допоможе у скрутну хвилину.
Тихим, лебединим клином промайнули літа, сріблом покрили скроні. Ніби на екрані, пролітають кадри життя. І за кожним – спомини: дитинство, юність, становлення, улюблена професія, робота у газеті…
Кажуть, що 75-це він мудрості, пошани й слави. Тож нехай для Вас, вельмишановний Анатолію Володимировичу, він буде віком міцного здоров’я, благополуччя, миру, родинного затишку. Не втрачайте оптимізму, бадьорості духу, життєвої енергії, віри у щасливе майбутнє. Хай серце зігрівають любов рідних, щира приязнь вірних друзів і повага оточуючих. Многая і благая літа!
З повагою Зоя Благодатна
