Більше як два роки тому сталася жахлива подія – підрив Каховської гідроелектростанції російськими військами. Вона докорінно змінила життя тисяч людей на півдні України. Одна з найболючіших сторінок цієї катастрофи – затоплення сіл Снігурівської громади, зокрема села Афанасіївка, яке фактично тоді перетворилося на острів.
Зараз тут продовжуються відновлювальні роботи: ремонтують домівки, зводять нові будівлі на місці знищених, створюють умови для життя.
А ДВА РОКИ ТОМУ…
Вода прийшла швидко і безжально
У перші години після руйнування греблі рівень води в Інгульці почав стрімко підніматися. Село Афанасіївка, розташоване на пониженій місцевості та оточене з трьох боків заплавами й озерцями, опинилося в особливо критичному становищі. Географічне розташування, яке віками захищало село від ворогів, цього разу стало його прокляттям. Близькість річки Інгулець та природні заплави перетворили населений пункт на справжню водну в’язницю.
Село було майже повністю оточене водою. Дістатися до нього можна було лише на човнах. Люди, які ще вранці прокинулися у своїх звичайних домівках, за лічені години опинилися на острові посеред розлютованих вод.
«Це був шок. Ми прокинулись, а вода вже біля подвір’я. Люди вибігали з дітьми, з худобою, хто що міг схопити. Світла не було, дороги затоплені», – згадує місцева жителька пані Валентина, якій довелося евакуюватися разом з трьома онуками.
Трагедія цілих родин: від дому до острова
За офіційними даними, на території Снігурівської громади постраждало понад 300 домогосподарств, з них понад 120 – у Афанасіївці. Частина людей була евакуйована, частина залишалась на верхніх поверхах своїх будинків, очікуючи допомоги. У селі Афанасіївка Миколаївської області після підриву Каховської ГЕС затопило 75 будинків, а загалом постраждав 171 будинок.
Повінь безжально пошкодила житлові будинки, колодязі, господарські споруди, сільськогосподарське обладнання, городину. Але найстрашніше – вона забрала у людей відчуття безпеки та впевненості у завтрашньому дні.
Люди переживали справжній шок від усвідомлення того, що могли загинути цілими сім’ями. В одну мить вода перетворила їхнє село на недоступний острів, де кожна хвилина могла стати останньою. Матері з немовлятами на руках дивилися, як вода підступає все ближче до вікон їхніх домівок. Старі люди, які все життя прожили у цих місцях, раптом опинилися у водній пастці, не маючи можливості самостійно врятуватися.
Під час цієї стихії жителі втратили не просто речі – вони втратили все нажите роками добро, спогади поколінь, родинні реліквії, документи, фотографії. Багато домівок було зруйновано або дуже пошкоджено. Люди, які мали власне господарство, втратили худобу, птицю, урожай – все, що становило основу їхнього життя та заробітку.
Кадри, що розривають серце
По телебаченню показували кадри, що вражали своєю драматичністю: люди вбрід, по пояс у воді, добиралися до свого затопленого села, намагаючись винести хоча б найцінніші речі. Деякі поверталися з рятівними човнами, навантаженими документами, ліками, дитячими іграшками – всім тим, без чого неможливо уявити нормальне життя.
Інші виходили з порожніми руками, з порожніми очима, в яких застигла безнадія. Їхнє майно було зовсім затоплене або настільки пошкоджене, що про порятунок не могло йтися. Ці кадри стали символом нескореності українського народу, але водночас і жорстокої реальності війни, яка не оминає нікого.
Взаємопідтримка: коли люди стають родиною
У цих екстремальних умовах найяскравіше проявилася людська солідарність. Сусіди ділилися човнами, щоб врятувати чужі родини. Люди, які самі втратили дах над головою, допомагали іншим евакуювати майно. Ті, хто мав можливість зберегти продукти, ділилися ними з тими, хто втратив все.
Жителі села організовували спільні молитви, підтримували один одного морально у найтяжчі хвилини. Діти, які не до кінця розуміли масштаб катастрофи, відчували тепло і захист від дорослих, які, попри власний страх, намагалися зберегти для малечі відчуття безпеки.
Особливо зворушливими були розповіді про те, як літні люди, які важко пересувалися, несли на своїх плечах молодші сусіди. Як жінки з дітьми ночували в будинках незнайомих людей, які відкрили свої двері для всіх нужденних. Афанасіївка у ті дні стала справжньою громадою у найкращому розумінні цього слова – місцем, де кожен відчував відповідальність за долю свого сусіда.
Рятівна місія: дії влади та волонтерів
Дії влади та присутність Державної служби з надзвичайних ситуацій відіграли вирішальну роль у порятунку життів. Рятувальники працювали цілодобово, забезпечуючи евакуацію людей з найнебезпечніших зон, доставку продуктів, питної води та медикаментів.
Волонтери та їхня безкорислива допомога у забезпеченні продуктами, психологічна підтримка стали справжньою рятівною соломинкою для жителів Афанасіївки у їхніх тяжких випробуваннях. Особливо важливою була психологічна підтримка – люди потребували не лише матеріальної допомоги, а й розуміння, що вони не залишені сам-на-сам зі своїм горем.
Жителям Афанасіївки допомагали волонтери не тільки з України. Продукти та гуманітарна допомога надходили з Польщі, Сполучених Штатів Америки, Канади. Міжнародна солідарність стала промінцем надії для людей, які втратили віру у справедливість цього світу.
Статистика руйнувань та допомоги
За даними Снігурівської міської ради, внаслідок підтоплення:
З державного резервного фонду та через програму підтримки постраждалих від надзвичайних ситуацій було виділено:
«Ми оперативно створили штаб допомоги. Найважче було налагодити логістику в Афанасіївку – це справді був острів. Завдяки небайдужим ми доставили продукти, воду, медикаменти. Люди не залишилися сам-на-сам із бідою», – розповідає начальник Снігурівської МВА Іван Кухта.
Чи є відновлення? Повернення до життя
Уже до осені 2023 року розпочались роботи з ремонту зруйнованих об’єктів. У першу чергу – електромереж, доріг і каналів водовідведення. У деяких селах тривають роботи з очищення колодязів і дезінфекції джерел питної води. В Афанасіївці частково відновлено водопостачання, але багато родин досі користуються привозною водою.
Після підриву росіянами Каховської ГЕС повінь ледь не змила село Афанасіївка з мапи Миколаївської області, але завдяки спільним зусиллям влади, рятувальників, волонтерів та самих жителів село поступово повертається до життя.
Значну роль у відновленні зіграли волонтери та міжнародні благодійні організації, які допомогли з будматеріалами, технікою та евакуаційним транспортом. Процес відбудови триває досі – ремонтуються дороги, відновлюється інфраструктура, люди повертаються до своїх домівок.
Однак слід відзначити, що повноцінне відновлення села потребує значно більше часу та ресурсів. Багато будинків все ще потребують капітального ремонту, частина господарських споруд залишається зруйнованою. Люди поступово повертаються до нормального життя, але травма від пережитого залишиться з ними назавжди.
Чи буде покарано винних?
Підрив Каховської ГЕС міжнародна спільнота вже назвала екологічним терактом. Це не лише воєнний злочин, а й злочин проти людяності. Знищення греблі Каховської гідроелектростанції – воєнний злочин та потенційно акт екоциду, здійснений армією Росії о 2 годині 50 хвилин
6 червня 2023 року під час російського вторгнення до України.
«Те, що зробила держава-агресор, – це акт терору. Люди втратили житло, землю, урожай, майбутнє. Ми документуємо кожен випадок руйнувань і збитків. Україна звернулась до Міжнародного кримінального суду. Ми доб’ємось справедливості», – заявив заступник голови Миколаївської ОВА Олександр Тищенко.
Кожна зруйнована домівка, кожна втрачена людська доля, кожна сльоза, пролита матір’ю над затопленим подвір’ям, має стати аргументом у справі про притягнення винних до відповідальності. Жителі Афанасіївки, як і тисячі інших постраждалих, чекають не лише на відшкодування матеріальних збитків, а й на справедливість.
Непотоплювані: надія на майбутнє
Сьогодні Афанасіївка поступово повертається до життя. Але в пам’яті людей ще довго залишиться вода, яка прийшла так неочікувано і забрала не лише майно, а й віру у безпеку. Водночас ця трагедія показала неймовірну силу людського духу, здатність українців підтримувати один одного в найтяжчі часи.
Село, яке стало островом серед розлютованих вод, довело, що його мешканці справді непотоплювані. Не фізично – адже багато хто втратив дах над головою, а духовно. Їхня готовність допомагати одне одному, віра у краще майбутнє, рішучість відновити свою домівку попри всі випробування – це і є справжня перемога над тими, хто намагався зламати їх.
Разом – ми знову збудуємо громаду. Але злочини не мають терміну давності. І кожен, хто причетний до цієї трагедії, має понести відповідальність. Афанасіївка встане з колін, стане ще красивішою і міцнішою. А пам’ять про те, що довелося пережити її мешканцям, назавжди залишиться нагадуванням про ціну свободи та про те, наскільки важливо цінувати мир.
Ігор Новіков.
