Зустріч із однокласниками повертає нас у ті незабутні часи юності, спогади, які так бережемо в пам’яті. І не важливо, скільки вам років, ви неначе приходите на зустріч з дитинством та юністю, де живуть найпрекрасніші спогади про уроки, свята, про улюблених вчителів. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива й зворушлива. А тим паче ще й такий поважний ювілей – 50 років з часу закінчення школи.
Так, 50 років тому для нас пролунав останній дзвоник. Ми горді тим, що 1974 рік став особливим в історії Снігурівської школи №1: атестати зрілості отримали випускники аж п’ятьох десятих класів, а це 143 особи! Тоді наш «В» клас попрощався із альма матер – і перед нами відкрилися можливості для здійснення найзаповітніших мрій.
Ніхто не думав, що 50 років так швидко промайнуть. Доля вносить свої зміни в людське життя: з різних причин не всі змогли прибути на ювілейну зустріч, яка видалася ще трепетнішою і хвилюючою, ніж попередні. Адже у всіх за плечима чималий життєвий шлях, але єдиним для нас є спогади про найкращі шкільні роки. Тому, зустрівшись, ми раділи, обіймалися і довго говорили про все на світі: про дітей, онуків, знайомих, згадували епізоди із дитинства та юності.
У класі навчалися діти із Снігурівки, Широкого, Павло-Мар’янівки, Нововасилівки, Новокандакового, але це не впливало на наші стосунки. Ми поважали одне одного, ніколи не сварилися, цінували дружбу.
Із шкільних часів запам’яталися ланки й загони, піонерська дружина, комсомольські доручення й обов’язки, які змушували кожного з нас нести певну відповідальність за себе, за товариша, бути причетним до подій, що відбувалися у школі чи місті. Збір макулатури й металобрухту, робота на пришкільній ділянці, цікаві екскурсії, піонерські вогнища, тимурівська робота, насаджування дерев, спортивні змагання – все це промайнуло в нашій пам’яті. А гра «Зірниця», проведення якої завжди чекали з нетерпінням!
У школі ми отримали міцні знання і хороші трудові навички. Залюбки працювали на полях, допомагаючи дорослим збирати овочі, кукурудзу. Це були найкращі для нас часи: раділи можливості побешкетувати і не готуватися до уроків. А ще ж норму треба було виконати. Цікаві випадки та пригоди за роки навчання можна згадувати безкінечно.
Батьки та вчителі прищепили любов до праці, рідної землі, повагу до старших, виховували в патріотичному дусі. Ми були у перших рядах усюди, на нас рівнялися молодші школярі.
Глибоко запали в душу уроки наших любих вчителів-професіоналів, які у всьому були взірцем і дали путівку в життя. Теплими словами згадали ми своїх наставників: класного керівника О.К. Вітошкіна, Т.К. Носікову, В.Я. Ходос, В.І. Медяник, Л.О. Канцелярук, О.І. Шевцова, К.Ф. Смишляєву, М.Й. Поліщука, І.К. Кухтєя, Л.Є. Бориско. І досі пам’ятаємо їх привітні обличчя, очі, що випромінювали добро. У кожному вони цінували особистість, виховували найкращі людські якості. Як і всі діти, ми були здатні на будь-які витівки, але жодного разу не чули на свою адресу навіть образливого слова. «Вдячні вчителям за отримані знання, за уроки людяності й доброти, за радісні, світлі, незабутні спогади, що зігрівають протягом усього життя. Дякуємо педагогам за науку, яку й до цих пір пам’ятаємо й несемо у своїх серцях, і вічна їм пам’ять», – говорили учасники зустрічі.
Після закінчення школи наші дороги розійшлися. Кожен обрав професію і пішов працювати. Відрадно, що всі ми знайшли себе, свою стежину у житті, але не зрадили своїм захопленням і шкільній дружбі, якій залишились відданими через стільки років. Та ще раділи з того, що хоча доля й не встелила наші дороги трояндовими пелюстками, не все відразу вдавалося, однак ми залишилися людьми. І хто б де не працював, яких вершин не сягнув чи пізнав біль падіння, – головне одне: всі наші однокласники щирі, чесні, порядні громадяни суспільства, всі стали гарними людьми, вірними своїй школі, попри те, що життя розкидало нас у різні місця.
Шкода, але цього річ ми не змогли потрапити в стіни рідного закладу і дуже засмутились, дізнавшись, що прийнято рішення про його ліквідацію – такі реалії сьогодення.
Наш клас унікальний тим, що на весільний рушник стало три пари однокласників – це родини Курінних, Ворони та Банденкових. А Валя Новіцька поєднала свою долю з випускником паралельного класу – створилася сім’я Теременків.
По-різному склалися долі випускників «В» класу далекого 1974 року. Діна Афанасьєва вивчилась на агронома. Сергій Давиденко та Сергій Валевач довго працювали водіями, а Коля Ворона – механізатором. Оля Музюкіна трудилася бухгалтером, Люба Підтоптана – товарознавцем. Наталка Перерва та Валя Новіцька присвятили своє життя вихованню дошкільників. Тоня Олійник працювала на консервному заводі, а Оля Слобоженюк, Свєта Гладка, Юра Курінний – на залізниці. Наталка Шкіль стала вмілим перукарем, Галя Тинянська і Галя Олійник – знатними доярками. Толя Герега та Юра Савенко – військовослужбовці, Оля Бунчук – бібліотекар. Автор цих рядків 40 років віддала освітянській справі і дуже вдячна вчителям, які визначили мій професійний шлях.
На жаль, багато однокласників пішли у небуття, тож добрими словами згадали і пом’янули їх.
Невблаганний час змінив усіх нас: ось і сивина з’явилась на скронях і підступні зморшки на обличчі, але статус однокласників ріднить і досі. Попри все, ми зуміли зберегти в пам’яті найкраще й найдорожче, що запало в душу зі шкільних років. Ми вже літні, мудрі, збагачені досвідом, але наші очі світяться молодістю та запалом. А головне – душа юна, і не покидає надія, що попереду тільки краще майбутнє.
Зустріч з юністю пройшла чудово, залишивши приємні розмови, щемні згадки, чарівні світлини. Вона додала нам життєвої енергії, оптимізму та душевних сил. Упевнена, що у кожного залишаться надовго теплі спогади про такий чудовий вечір, і вірю: наступна зустріч подарує ще багато нових вражень.
Висловлюємо велику подяку сім’ї Курінних, які гостинно прийняли нас та організували застілля.
Бажаю однокласникам добрих новин, приємних несподіванок, а головне – миру в кожну домівку. Дай Бог усім здоров’я і можливості ще зустрітися та відсвяткувати уже 60-річчя з часу закінчення школи. Чекатимемо нової зустрічі!
Випускниця 1974 року Зоя Благодатна,
член НСЖУ.
