У ПЕРШІ дні війни внаслідок падіння російського гелікоптера на лінії електромереж, який підбили наші воїни, Снігурівка залишилась без світла. І відповідно – без води та тепла. Ситуація наближалася до критичної. У такий момент виправити становище міг тільки працюючий електрогенератор.
У міській лікарні, яка без світла працювати не може, було два генератори: один новий, а інший – раритетний, який встановлювався ще за радянських часів. Певний період світло подавалося від нового генератора, який працював на дизельному пальному і давав електроживлення лікарні. Працівники різними шляхами добували «дизельку» і медичний заклад діяв майже у штатному режимі. Місцеве населення приїжджало за питною водою, що накачувалася з водонапірної башти, встановленої на території лікарні. Все це продовжувалося доти, поки новий генератор не вийшов із ладу. Причиною стало пошкодження корпусу, який лопнув внаслідок вібрації агрегату. Напевно, при його встановленні та монтажу були допущені порушення.
«Після цієї поломки, – розповідає слюсар лікарні Микола Смаглюк, – ми запустили старий генератор, який працював небагато, тому що з ладу вийшла помпа. Потрібно її ремонтувати, а фахівців, які могли дати раду електроприладу, у Снігурівці на той час було відшукати дуже важко». Виникало питання: як бути?
На той час виконуючий обов’язки головного лікаря Валентин Шмигельський розумів, що далі лікарня без світла працювати не зможе: припиниться стерилізація медичних інструментів, неможливо буде прати білизну, подавати воду, готувати їжу тощо. Почали шукати механіка. На щастя, дівчата-медсестри, які живуть за річкою у Василівці, підказали чоловіка, який, на їхню думку, розуміється на таких речах. І не помилилися. Він пройшов через блокпост і навісний міст. У лікарні разом з працівниками медичного закладу став ремонтувати раритетний електроприлад. І це їм вдалося. «Дякуючи цьому, – каже Валентин Шмигельський, – деякий час лікарня працювала, поки з заводу з переробки томатів не привезли дизель, який служив до завершення окупації, а потім трішки і після звільнення Снігурівки». «Це було непросто, промисловий генератор дуже великий, – продовжує Валентин Шмигельський, – тож у нас виникло дві великі проблеми: перша – як його перевезти. Для цього потрібні були кран і великий причеп, а по-друге – треба було домовлятися про дозвіл забрати його в лікарню з комендантом та колаборантами, які були тоді у місті. Переконували їх, що лікарня не може бути без світла. Коли ж отримали згоду, почали «операцію» з транспортування електрогенератора у лікарню. Спочатку заряджали акумулятори на трактор і автокран, шукали пальне для техніки. Тут головними були Юрій Кримцев та Сергій Петрунь. Коли все підготували, поїхали на завод, а там були військові – напевно, чеченці, які під загрозою розстрілу поклали всіх, хто приїхав за цим агрегатом, на землю і тримали до тих пір, поки не надійшла команда «зверху», що можна передати генератор цим людям. Коли ж доставили його у лікарню, то всі робітники вийшли у двір і раділи, як діти. Вони знали, що буде світло – буде робота, буде життя, адже на той час лікарня виконувала дуже багато важливих функцій. Саме вона стала рятівною соломинкою для всіх місцевих мешканців: тут можна було запастися водою, прийти під час обстрілу до бомбосховища, а якщо треба, отримати ліки та медичну допомогу.
Завдяки вмілим і дружнім діям колективу лікарні та мешканців нашого міста лікарня функціонувала, незважаючи на всі труднощі окупації. А той чоловік, завдяки якому відремонтували старий електрогенератор, побажав залишитись невідомим для наших читачів. Ми поважаємо його рішення і водночас розуміємо, що завдяки саме таким людям український народ йде до перемоги і неодмінно переможе.
І. НОВІКОВ.
