Педагог – не просто професія, це – доля! Складна, неспокійна, але єдина на все життя. Її обранцями можуть стати тільки найкращі, найвитриваліші і наймудріші люди. Саме такою є Лариса Тимофіївна Резніченко – шанований педагог, яка викладала математику в освітніх закладах Снігурівщини.
НАРОДИЛАСЯ Лариса Тимофіївна 7 травня 1932 року в с. Кленове Богодухівського району на Харківщині. Зростала в багатодітній працьовитій сім’ї. Мати Марфа Григорівна завжди була для доньки зразком людяності, доброчинності, порядності, вийшовши заміж за вдівця і виховуючи трьох дітей.
Після закінчення середньої школи Лариса Коваленко стала студенткою Харківського вчительського інституту (пізніше – педінститут). 1953 року юною дівчиною вона вперше засіяла свою освітянську ниву в Олександрівській школі, викладаючи улюблену математику. Розумну, чуйну, привітну молоду вчительку радо прийняли колеги, учні, батьки. Тут, у степовому краю, Лариса Тимофіївна знайшла свою долю, одружившись із зоотехніком Миколою Васильовичем Резніченком, з яким у любові і злагоді прожила 43 роки.
Пізніше була робота в Павлівській школі, колишній №4. Тривалий час Л.Т. Резніченко працювала у Снігурівській школі №1. Прекрасно знаючи математику і володіючи методикою її викладання, педагог захоплювала учнів глибиною викладу матеріалу, яскравими математичними цікавинками, вмінням вчасно підтримати найнепомітніший успіх дитини і розвинути його. Чимало зусиль докладала вчитель, аби показати школярам красу математичних закономірностей, навчити копіткою працею набувати вміння та практичні навички. На уроках активно сприяла розвитку логічного мислення учнів, формуванню їх життєвих компетентностей та важливих людських якостей. Фахівець своєї справи послідовно й наполегливо працювала над розвитком розумових здібностей дітей, допомагала їм формуватися як особистостям. Уроки Лариси Тимофіївни були цікавими, яскравими, не схожими один на одного, тому й запам’ятовувалися надовго.
Свого часу я теж була ученицею Л.Т. Резніченко. Сказати по правді, математика давалася мені важкувато. Згадую, як досвідчений вчитель шукала ті стежки, які допомагали навчатися краще. На її уроках завжди панувала доброзичлива атмосфера, це були уроки людяності, доброти, колективізму, взаємодопомоги. Велика вдячність Вам, Ларисо Тимофіївно, та вчителям-предметникам школи №1 за те, що сприяли моєму життєвому та професійному вибору: я теж стала педагогом і Вашою колегою.
«Тільки рішуча, енергійна, з твердим характером людина може виховати впевнених у собі активних особистостей», – ці слова німецького педагога А. Дістервега якнайкраще характеризують Л.Т. Резніченко. Вона була творчим і турботливим класним керівником, мала два випуски. Учитель дбала про дисципліну своїх учнів, намагалася виховати з них прекрасних людей, навчала любити Батьківщину. А ще Лариса Тимофіївна завжди дарувала дітям надію та допомагала розправити крила для великого польоту довжиною у життя. Сотні вихованців з вдячністю згадують свого наставника, а вона, в свою чергу, пишається, що багато її випускників пов’язали своє життя з математикою.
До думки Л.Т. Резніченко прислухалися батьки, учні, вона користувалася авторитетом і повагою. З глибокою шаною педагог ставилася до старших колег, а молодих розуміла й підтримувала, вміла знайти з усіма спільну мову, була чуйною і готовою прийти на допомогу. І досі добрим словом жінка згадує З.В. Сосюкіну, О.К. Вітошкіна, В.І. Медянік, В.А. Антонову, В.Я. Ходос, Л.О. Канцелярук та інших своїх колег. На жаль, всі вони пішли із життя, залишивши у її душі яскраві спогади.
35 років віддала Л.Г. Резніченко педагогічній справі. І хоча волосся вкрилося сріблом, серце лишається молодим, невгамовним.
Донедавно Лариса Тимофіївна любила працювати на дачній ділянці, вирощувала городину та ягоди. І мала такий урожай малини й полуниці, що сусіди дивувалися і просили поділитися досвідом. Сьогодні жінка теж не сидить без діла: вирощує розсаду помідорів, щоб висадити їх на грядці. А ще вона не може байдуже пройти повз будь-якої бур’янини – обов’язково вирве її.
Л.Т. Резніченко зберегла в душі світло та віру в людей. Нікому ніколи не заздрила, ні в кого нічого не вимагала і не просила, а серце тримала відкритим. Лариса Тимофіївна привітна, спокійна й урівноважена, приємна у спілкуванні, завжди порадить, підтримає, скаже мудре слівце – і на душі стає тепліше.
На питання, що найчастіше згадується, Л.Т. Резніченко відповідає: «Згадуються 50-і роки, коли будувалася зрошувальна система. Молодь радо виходила на суботники, висаджуючи лісосмуги та сади, впорядковуючи територію. Було весело, гамірно, дружньо. З того часу змінилося ставлення до природи, змінилися люди, та й саме життя».
Лариса Тимофіївна пережила фашистську окупацію під час Другої світової війни. «Ніколи не думала, – говорить вона, – що прийде ще одна війна – лютіша, страшніша, жорстокіша – і доведеться пережити ще одну окупацію. Слідкую за подіями, що відбуваються в Україні, особливо на рідній Харківщині, хвилююся за племінницю, котра там проживає. Бажаю нам усім перемоги над агресором, миру та ясного неба над головою».
Вітаючи Вас, шановна Ларисо Тимофіївно, з днем народження, зичу, щоб подальша життєва дорога ніколи і ні в чому не обтяжувала. Нехай доля голубить Вас міцним здоров’ям, безмежним щастям, душевною рівновагою, а Бог береже Вас ще багато літ. Хай серце зігріває тепло людської подяки за добрі справи, зроблені Вами на освітянській ниві. Миру, успіхів, життєвої наснаги Вам, дорога моя вчителько!
З повагою Зоя БЛАГОДАТНА.
