Жіноча сила за кермом відбудови
Як українки стають трактористками під час війни
Весна для українців завжди була порою надії та оновлення. Але весна 2026 року має особливе значення – це час, коли країна, виснажена російською агресією та руйнуванням енергетичної інфраструктури, знову готується до польових робіт. І сьогодні за кермом тракторів дедалі частіше можна побачити жінок – тих, хто своєю стійкістю та готовністю опановувати нові професії доводить: Україна не здасться.
Від окупації – до поля
Вікторія Тороп та Наталія Стешина з Снігурівки на Миколаївщині – яскравий приклад того, як війна змінює долі та відкриває несподівані шляхи. Через рік після звільнення міста їм зателефонували зі Снігурівського професійного ліцею з пропозицією, яка здалася б фантастичною в мирний час: пройти курси трактористок.
Данія профінансувала програму перенавчання для жінок і дівчат – і з 1 квітня до 25 жовтня 2024 року тривав навчальний курс. Для Вікторії та Наталії й інших дівчат та жінок, які пережили окупацію, це був шанс не лише здобути нову професію, а й відчути, що вони активно долучаються до відбудови країни.
2025 рік став вирішальним – першим повним сезоном роботи. Труднощі на перших кроках не відбили охоту від праці на традиційно чоловічих робочих місцях. Тепер, готуючись до сезону 2026 року, жінки з професійним нетерпінням чекають весни та початку польових робіт.
Чоловіча підтримка та жіноча витривалість
Особливо Вікторія згадує досвідченого тракториста Володимира Степановича Шкварока, який з першого дня їхньої практики сів на пасажирське місце і суворо наказав: “Як розумієш, що робити, то… поїхали!” Він проїздив поруч з нею всі чотири місяці, даючи не лише підказки, а й віру в те, що вона зможе освоїти всі премудрості роботи на тракторі.
Сьогодні жінкам доручають не лише вантажні перевезення, а й складнішу роботу: дискування, інші види обробітку грунту. Трактор Вікторії обладнаний ножем спереду, тож їй доводилося загортати окопи на полях, щоб могла проїхати техніка. Кожен окоп здавався їй раною на землі, яка страждає, але не перестає чекати своїх господарів.
Під час збирання томатів минулого року працювали за щільним графіком – і вдень, і вночі. Зараз настала пора підготовки техніки до весняно-польових робіт, відповідальний період, коли важливо, щоб у напружену пору нічого не підводило.
На передовій економіки: масштаби явища
Ситуація у Снігурівці – не виняток, а частина масштабної трансформації українського ринку праці. По всій Миколаївщині та в інших регіонах України жінки масово перенавчаються та займають робочі місця, які традиційно вважалися чоловічими. Жінки за кермом автобусів, тролейбусів, вантажівок і тракторів, біля заводських станків – це нова реальність воюючої країни.
Причини очевидні: сотні тисяч чоловіків мобілізовані або загинули на фронті, економіка потребує робочих рук, а жінки готові взяти на себе цей тягар. Водночас умови праці залишаються непростими. Трактористки працюють під постійною загрозою ворожих обстрілів – російські окупанти продовжують тероризувати цивільне населення, знищуючи все, куди можуть дістати. Енергетична криза змушує пристосовуватися до відключень електроенергії, холоду в помешканнях, темряви.
Що стосується заробітної плати, то трактористки в агропідприємствах отримують оплату, порівнянну з чоловіками на аналогічних посадах – це питання кваліфікації та обсягу виконаних робіт, а не статі. Проте загалом зарплати в аграрному секторі в умовах війни залишаються скромними, особливо в прифронтових регіонах, де ризики найвищі.
Історичні паралелі: жінки-трактористки після Першої і Другої світових воєн
Історія вже знала подібне.
Під час Першої світової війни суттєво збільшився відсоток жінок, які працювали водійками ,трамваїв, офіціантками, банкірками.
Після Другої світової війни, коли мільйони чоловіків не повернулися з фронту, жінки масово йшли працювати трактористками, водійками, будівельницями. У 1940-х та 1950-х роках радянська пропаганда активно романтизувала образ жінки-трактористки, хоча за героїчними плакатами ховалася тяжка реальність: виснажлива праця, мізерна оплата, відсутність нормальних побутових умов.
Проте є принципова різниця між тим часом і сьогоденням. Тоді жінки працювали в умовах тоталітарної системи, яка експлуатувала їхню працю заради відбудови, часто не даючи вибору. Сьогодні українські жінки обирають цей шлях свідомо – не під примусом, а з розуміння необхідності, з патріотизму, з бажання відбудовувати власну країну.
Ще одна відмінність – у ставленні суспільства. Якщо в повоєнні роки жінки-трактористки швидко зникли з поля зору, як тільки чоловіки повернулися, то сьогодні українське суспільство визнає жіночий внесок не як тимчасову заміну, а як повноцінну участь у боротьбі за майбутнє країни.
Мирна боротьба за урожай під обстрілами
Напередодні весни 2026 року Вікторія та Наталія, як і сотні інших жінок-трактористок по всій Україні, готуються до нового сезону. Підготовка техніки, перевірка обладнання, планування робіт – усе це відбувається в умовах, які важко уявити в мирний час.
Поля, де їм доведеться працювати, носять шрами війни – окопи, воронки, можливо, і невідомі заміновані ділянки. Над головою – постійна загроза обстрілів. Але, як каже Вікторія, її трактор із ножем спереду не просто загортає окопи – він ліквідує рани землі, готуючи її до нового життя.
Це справді мирна боротьба за урожай, але в умовах війни. Кожен засіяний гектар, кожна зібрана тонна врожаю – це не просто економічний показник, це доказ того, що Україна живе, працює, не здається. І жінки за кермом тракторів – символ цієї стійкості.
Жіноча сила як основа відбудови
Вікторія та Наталія глибоко усвідомлюють: вони тут не для того, щоб доводити свою рівність з чоловіками чи змагатися з ними. Вони додають свою жіночу силу до загальних зусиль України – щоб країна вистояла, перемогла, відбудувалася.
Їхня історія – це історія про те, як війна змінює не лише лінію фронту, а й саме суспільство. Про те, як з випробувань народжується нова ідентичність – України, де жінки не просто чекають чоловіків з війни, а самі стають будівничими Перемоги.
Весна 2026-го принесе нові виклики. Але разом із першими польовими роботами прийде й надія – адже там, де земля родить урожай, там є майбутнє. І це майбутнє сьогодні будують, зокрема, снігурівські трактористки, чия витривалість і відвага стали невід’ємною частиною жіночого внеску у відбудову країни.
Ігор Новіков,
редактор газети «Вісті Снігурівшини».
