ЇХНІЙ будинок, добротно облаштований, стоїть на краюсела. Влітку люди бачать, як Микола і Зінаїда пораються по господарству, доглядають за городом. А взимку – хіба що до місцевого магазину зрідка приходять, ще рідше їдуть до міста на власному автомобілі за покупками.
Начебто, у них все так, як у звичайній сільській сім’ї із двох пенсіонерів. Але ж ні! Односельчани знають, чому Зінаїда завжди ходить похмура. Йде вулицею, під ноги собі дивиться. Підніме голову і привітається, як когось угледить. І не зупиниться, іде далі.
– Все у неї є, а нещаслива,- так про неї кажуть у селі.
І додають:
– Добре, що донька не повторила мамину долю.
То що ж трапилось із нею?
Як була Зінаїда дівчиною, батьки видали заміж проти її волі зу парубка Миколу. А він виявився скупим та ще й грубіяном. Усе дбав, щоб його обійстя мало багатий вигляд, збирав гроші копійка до копійки. А в чому дружина була одягнена, йому завжди було байдуже. До сімейного бюджету також її ніколи не підпускав.
Це все було дуже неприємно молодій жінці. І одного разу вона насмілилася відверто поговорити з чоловіком. Але після перших фраз дружини Микола зірвався на крик:
– Ти що, дурна? Я для кого стараюсь? Для сім’ї! А ти зібралася гроші на себе тринькати? Чи може сподобатись комусь захотіла?
Чоловік викрикував ці слова з такою люттю, що Зінаїді здавалось, ніби він зараз кинеться її бити. Вона замовкла і швидко вийшла з будинку на подвір’я та вхопилась за першу-ліпшу роботу. Це її заспокоювало, але образа душила зсередини. І врешті вона не втримала сліз. Пішла трохи далі на город, рвала там на грядках бур’янець і щоб ніхто сторонній ні про що не здогадався, зрідка низько нагиналась і витирала сльози.
Зінаїда тоді впевнилась, що таке у неї буде все життя.
Через певний час зайшли в гості її мама і тато. Якраз Миколи не було вдома, він пішов на роботу. Скориставшись нагодою, донька розповіла про розмову з чоловіком. Вислухавши, батьки між собою переглянулись і тато, зітхнувши, сказав:
– Дочко, ми старались твою долю влаштувати. Поглянь, знайшли тобі хазяйновитого чоловіка. Заздрити всі тобі будуть! А що чоловік економить, то добре. Інші он п’ють та гуляють, а твій трудиться. Будь розумною. Коли треба, то помовч. У тебе є все необхідне. Чим ти ще незадоволена?
Зінаїда вислухала, голову нагнула і тихо сиділа. «Не розуміють мене ані тато, ані мама», – так думала і відчувала в душі прикрість і безнадію. Може б і насмілилася піти геть, у якесь місто подалі поїхати, але вже носила під серцем свою дитину і не змогла прийняти таке рішення.
Народилась донька, назвали її – Інною. Більше діток не мали, та й не хотіла Зінаїда народжувати ще.
Спілкувались із односельчанами рідко. Їх майже ніхто не запрошував у гості, хіба що родичі далекі, які жили в сусідніх селах. Зінаїда дивилась, які веселі інші подружні пари в компаніях і гірко зітхала, бо її чоловік завжди був зайнятий розмовами про статки, гроші та корисні зв’язки.
Коли їхня донька підросла і закінчила школу, побажала вступити до інституту. Зінаїда боялась, що чоловік буде проти. Але сталося навпаки – він навіть підбадьорював:
– Іди, дочко, вчися. Наука не завадить.
Поки вона навчалась, то тато їй шукав натесеного . Такого, яким був сам. З дружиною про це навіть не говорив. І от, коли дівчина отримала диплом бакалавра і збиралась далі вчитись, тато суворо сказав:
– Досить тобі вчитись. Для дружини поважного чоловіка і такої освіти вистачить. Та й працювати не треба буде — житимеш, як у Бога за пазухою. Як твоя мама. Скоро сватати тебе прийдуть. Я про все подбав.
Коли батько промовив останню фразу, аж тоді Інна зрозуміла значення його слів. І відчула, як її серце зайшлося від хвилювання. Адже вона вже пізнала кохання, її хлопець Віталій, з яким зустрічалась понад два рокм, збирався приїхати з сватами до її батьків. Так у селі заведено. Він, як і Інна, виріс у сільській родині в сусідній області.
Інна вмить згадала, як одного вечора мама їй зізналась, що не бажає доньці такої долі, як у неї. Тоді дівчина не зовсім зрозуміла значення материних слів. Зате тепер їй стало все ясно: батько зробив із її мами покірну жінку. Донька ніколи не чула, щоб він говорив дружині ласкаві слова чи привітав із днем народження або жіночим святом. Мов, це зайве, неважливе. Взагалі, вони жили разом, але ніколи не посміхалися одне одному.
Інні стало страшно. І як тільки поїхала до міста й зустрілась із коханим, про все йому розповіла. Вирішили відразу, що приїдуть з Віталієм і його батьками до Інни в село і про все поговорять, розкажуть про своє кохання, домовляться про весілля.
Так і зробили б. Але коли Інна попередила батьків про приїзд гостей, Микола затіяв такий скандал, що дівчина ледве не втратила свідомість.
– Я пообіцяв, ти вийдеш заміж за серйозного мужчину. Наступної неділі він пришле своїх сватів. А ти смирно сидітимеш вдома – і щоб про того свого.., як його там, жодним словом не згадала!
Мати при цих чоловікових словах глянула собі під ноги й тихо промовила:
– Погоджуйся, доню, а то нічого тобі батько не дасть.
Інна вся тремтіла, але вистачило сили промовчати. Вночі тихенько поговорила телефоном з Віталієм. На ранок він приїхав за нею.
Коли Микола побачив, що у двір заходить незнайомий юнак, про все здогадався. Інна вибігла назустріч, боячись, аби батько не вчинив нічого лихого.
Розмови не вийшло. Микола кричав і погрожував розправою обом. Інна вибрала момент і чітко сказала, що піде з коханим. А якщо батько буде перешкоджати, викличе поліцію. Поряд з нею був Віталій — і вона уже нічого не боялась.
Обоє добре розуміли, що відбувається. Віталій, який щойно закінчив юридичний факультет, спокійно сказав:
– Ваша донька — доросла людина, дипломована психологиня. Ми з нею обоє не допустимо, щоб Ви чинили проти неї насильство. Краще побажайте доньці щастя, а вибір у своєму житті буде робити вона сама.
На ці слова Микола нічого не відповів, а на адресу доньки «процідив» крізь зуби:
– Не дам нічого! Підеш звідси гола й боса…
Та Інна нічого й не просила, взяла тільки документи й удвох з Віталієм вони пішли селом до зупинки – чекати автобуса, який мав повернутися до міста.
З того часу вже минуло років з десять. Інна з Віталієм створили щасливу родину, мають діток. Дружно переживають сьогоднішні тривожні дні.
А як же Зінаїда з Миколою? Хоч донька не раз телефонувала матері й передавала батькові через неї привіт, а відповіді не було. Не побажав Микола побачити й онуків. І дружині заборонив з ними бачитись. І вона не насмілилась вчинити так, як сама хоче.
Односельчани про все знають. Жінки спробували якось поговорити із Зінаїдою, порадити, як краще налагодити зв’язок із сім’єю доньки. Але зусилля були марними.
Так і живуть Микола із Зінаїдою відлюдьками, хоч заможні, але нещасливі.
В ЦІЄЇ ІСТОРІЇ висновок однозначний: свої права треба відстоювати, навіть якщо їх порушують рідні люди — батьки. І не терпіти насильство над собою. Сьогоднішня молодь досить добре поінформована про можливості для захисту від домашнього і гендерно зумовленого насильства. І це дає реальний шанс уникнути небажаних наслідків, змінивши своє життя на краще навіть тоді, коли до нещасливої долі залишається всього лише один крок.
Людмила Живіцька.
Публікацію підготовлено в межах співпраці UNFPA та ГО «Інноваційні соціальні рішення» за підтримки Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги. Думки, погляди та рекомендації, викладені у цьому матеріалі, належать авторам/кам і не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA, ГО «Інноваційні соціальні рішення» або уряду США.
як парубок може бути старим? змінити формулювання
