Учитель… Скільки життєвої мудрості вкладено в нього! Кожна людина починається з вчителя, який веде її дорогами життя. І молодь, вийшовши зі стін школи, із вдячністю згадує своїх наставників. А найчастіше – одного вчителя, який став справжнім старшим товаришем. Саме такою для багатьох випускників колишньої Снігурівської школи № 2, безсумнівно, є вчитель української мови і літератури Людмила Михайлівна Прасолова. За свою педагогічну діяльність вона виховала стільки дітей, що у будь-якій галузі можна зустріти її учнів.
Народилася Людмила Михайлівна 24 серпня 1944 року. Дитячі та юнацькі роки провела у селі Агаймани Іванівського району на Херсонщині. Батько, учасник фінської та Другої світової війни, через хворобу рано пішов із життя. Мати працювала у торгівлі. Люда та її менші сестричка й братик росли слухняними, працьовитими, порядними, поважали старших, допомагали батькам. Дівчина добре навчалась, була активною учасницею художньої самодіяльності, разом із сестрою Діною брала участь у святкових концертах.
Любов до дітей, бажання бути поруч з ними, досвід роботи вожатою стало для Людмили головним кроком на нелегкій педагогічній ниві. Спочатку було навчання у Бериславському педагогічному училищі, яке закінчила з відзнакою. Працювала у рідній школі, заочно навчаючись на філологічному факультеті Херсонського педагогічного інституту, після закінчення якого одержала фах вчителя української мови і літератури. Далі – невтомна робота у школі №2, яка стала для неї рідною.
Упродовж 36 років Л.М. Прасолова прищеплювала своїм вихованцям любов до знань, відкривала складний духовний світ буття, знайомила із шедеврами нашої неповторної культури. Закохана в українське слово, вона несла дітям божественний вогонь любові – любові до життя, до свого предмета, до рідної мови. «Обов’язок вчителя – словесника – навчити школярів відчувати неповторну красу і барви рідного слова, заронити в їхні душі зернини творчості», – переконана педагогиня.
Професія вчителя не з легких: вона забирає багато сил та енергії. Свою роботу Л.М. Прасолова вважала справою життя, адже жодного разу не пошкодувала про обраний шлях. Бо школа для неї – найдивніша країна, де кожен день не схожий на попередній, де кожна мить – це пошук чогось нового, де ніколи нудьгувати, де весь час треба квапитися, бути цікавою для своїх учнів, не просто даруючи їм свої знання та вміння, а навчити їх ці знання добувати. Словесник завжди пам’ятала слова великого педагога Василя Сухомлинського, що стали основою її діяльності: «Учителю, будь сонцем, що випромінює людське тепло, сій знання в пам’яті та свідомості твоїх учнів, а передусім у їхніх душах, серцях».
Школярі завше з нетерпінням чекали зустрічей з улюбленою вчителькою. Адже кожен її урок був неповторним! Діти не тільки опановували знання з мови та літератури, а вчилися бути людьми, творцями прекрасного. «Наша рідна, всерозуміюча, лагідна, щира, великодушна», – так називали Людмилу Михайлівну учні. А колеги додавали: «Працелюбна, толерантна, комунікабельна, виважена, товариська». Ця жінка була справжнім наставником для вихованців та вчителів. Усім серцем прикипіла вона до рідної шкільної домівки. Перебуваючи на посаді організатора з позакласної роботи, влаштовувала цікаве дозвілля для дітей: свята, екскурсії, диспути, зустрічі з видатними людьми, дискотеки.
Ніхто ніколи ні з учнів, ні з колег не відчув зверхності та несправедливості Людмили Михайлівни. Вона завжди намагалася зрозуміти кожного, допомогти порадою, підтримати добрим словом. Діти та педагоги бачили у ній не просто вчителя, а ватажка, інтелектуала – принципового, наполегливого, вимогливого. Вони часто дивувалися, як ця жінка може віддавати стільки душі улюбленій професії!
Знаю Л.М. Прасолову як людину, якій вдалося гармонійно поєднати риси високого професіоналізму та якості душевного, справедливого, мудрого вчителя. Свого часу я працювала разом з нею. Оскільки мені бракувало досвіду щодо викладання мови і літератури у старших класах, то старша колега надала методичну допомогу, за що я їй була щиро вдячна.
За багаторічну трудову діяльність освітянка виростила не один десяток переможців олімпіад і конкурсів різних рівнів. Її сумлінна праця відзначена грамотами, званням «Старший учитель», знаком «Відмінник освіти», медаллю «Ветеран праці». Та найбільша нагорода, зізнається Людмила Михайлівна, – це любов учнів і повага їх батьків.
Сьогодні Л.М. Прасолова перебуває на заслуженому відпочинку, але й досі згадує неспокійне шкільне життя, підготовку до уроків, перевірку зошитів, організацію різноманітних заходів, а найчастіше – своїх вихованців-випускників.
Разом з чоловіком Василем Федоровичем Людмила Михайлівна виростила двох синів – Ігоря та Святослава. Радують бабусине серце семеро внуків.
Маючи прекрасний голос, Л.М. Прасолова завжди любила співати, була активною учасницею вчительського хору та хору ветеранів при РБК.
Вийшовши на пенсію, жінка захопилася вишивкою. І тепер стіни квартири прикрашають чудові витвори: квіти, птахи, пейзажі. «Усім онукам, – говорить Людмила Михайлівна, – вишила пам’ятні рушники».
Привітна, усміхнена, життєрадісна, Л.М. Прасолова випромінює душевне тепло. Їй притаманна якась харизма, вміння знаходити стежку до серця кожного. Вона приємна у спілкуванні, завжди порадить, підтримає, скаже мудре слово, пожартує. Всі, хто знає цю жінку, в змозі відчути її надзвичайну людяність, порядність, щедрість, доброту, оптимізм, гостинність. Як ранкова зоря дарує радість нового дня, так і Людмила Михайлівна дарує всім радість, турботу, бадьорий настрій. Такими людьми, як Л.М. Прасолова, і багата наша Україна.
Нещодавно випала нагода знову поспілкуватися з шанованою колегою. Людмила Михайлівна радо зустріла мене, почастувала смачним чаєм. Під час бесіди ми поринули у приємні спогади. Маючи гарну пам’ять, жінка із задоволенням і натхненням декламувала улюблені поезії та вірші, присвячені їй чоловіком і старшим сином Ігорем.
Оцінюючи прожиті роки, Ви, Людмило Михайлівно, можете сказати словами Великого Кобзаря: «Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою».
У ювілейний день народження, 24 серпня, Л.М. Прасолову прийдуть вітати рідні, друзі, сусіди, колишні колеги та учні. Гості принесуть іменинниці пишні букети квітів, що додасть їй, переконана, святкового настрою, життєвої енергії та бадьорості.
Приєднуючись до поздоровлень, бажаю, дорога Людмило Михайлівно, щоб Вас супроводжувала щаслива зоря удачі, Боже благословення, а поруч панували мир, любов, злагода та добробут.
Хай Вам завжди всміхається доля,
Несуть тільки радість з собою роки,
Хай щастя й здоров’я не зрадять ніколи,
Хай збудуться мрії, бажання, думки!
З роси і води Вам, шановна колего!
