.
1.Початок «асвабаждения».
– Вже на другий день війни був бій під Снігурівкою. Там гелікоптери обстріляля наших військових. Одного з них наші хлопці підбили, залишки апарату впали на лінію електромереж, які були пошкодженні і пів міста залишилось без світла. Це тільки був початок, так званого «асвабаждения».
– Ворог невдовзі захопив Херсон і ми почали втрачати зв’язок з рідними. Я шукав високу точку на котельні, щоб повідомити, що ми живі і здорові,- розповідає Володимир Теременко
За п’ять днів до початку окупації ,це було 14 березня,біля п’ятої ранку над містом пролетів ворожий літак, який скинув на парашутах чотири потужні бомби. Вони усі впали на вулицю Жовтневу. Внаслыдок дві людини загинуло. Зруйновано було кілька будинків . В іншіх, а їх більше п’яти десятків , були пошкоджені дахи, повилітали вікна та двері. Здавалося ,що вулицю просто стерли з лиця землі.
2.Сховище в котельні.
Після цього Теременки почали облаштовувати під сховище котельню, яка під будівлею пенсійного фонду, це неподалік від їхнього будинку. Володимир з дружиною принесли туди три ліжка, консервацію, спиртівки, акумулятори сухарі Щоночі вони з дітьми онуками та сусідами ночували у цьому сховищі .А вранці йшли додому . Коли ж над ними пролетіла ракета і онучка Уляна зі страху почала заїкатися, Теременки вирішили евакуювати її з донькою до Миколаєва , звідти – до Нового Бугу. Старшу доньку з дітками доправили на Житомирщину. Побачилися вони вже після деокупації Снігурівки.
– Ворожі війська зайшли у місто 19 березня 2022-го року. Спочатку заїхало два танки. Це була розвідка, потім зайшли інші. Один з них мало не заїхав у наш будинок. Я вибіг на вулицю і кричу йому: «Ти що дебіл? Куди преш?» А він показує , що гальма відказали. Моя жінка сварила мене, мовляв ,мовчи бо вб’ють. А я хіба про це думав? Я хату спасав,- каже Володимир.
-Цю реальність важко було усвідомити. Заворушилися колаборанти, мародери. Ворог грабував магазини,нишпорив по підвалах. Нам вдалося зберегти трошки товарів з магазину «Економ». А коли повернувся додому господар магазину – Саша Дібров – віддали все йому. Він дуже був вдячний, а нещодавно Саша допоміг моїй дружині з ліками,- каже Володя.
– Мамі йшов 84-ий рік. Вона не хотіла залишати своє житло, а коли бачила колони окупантів згадувала Другу світову війну і ніяк не могла збагнути, як ті, що називали себе нашими братами, пішли на нас війною. Її район дуже обстрілювали,тож на третій день окупації вона злягла А через два тижні померла, – продовжує свою сповідь Володимир. З похованням допомогли сусіди. А от місце на цвинтарі Володимир довго «вибивав» в окупантів. Туди не пускали, бо там розташувалась російські війська. Вже думав, що буде ховати у дворі ,коли врешті-решт дали згоду.
Валентина і Володимир Теременки все життя прожили у Снігурівці в будинку, який дуже давно купили і все біля нього облаштували по-людськи. Тут виросли їхні діти ,які вони навіть чути не хотіли про виїзд з рідного міста. Вісім місяців довелося жити у підвалі. Воду возили з каналу тракторцем ,собі та іншим пенсіонерам. Тракторець ховали, щоб окупанти не забрали. Готували їжу на цеглі. Спочатку волонтери передавали хліб та до хліба, а потім такої можливості вже не було. Магазини не працювали. Діяв лише ринок ,де можна було купити хліб. Його провозили з Херсону, але гроші були не у всіх. Як і можливості зняти готівку з банківської картки. Місто залишалось без світла, газу і води.
Добре що у погребі була своя картопля та закрутки. Одного разу до котельні під’їхав джип. З нього вийшли російські військові і сказали , що воно тут будуть зимувати Володимир їм каже: «Тут немає, як зимувати, тут у нас діти». Ще коли облаштовували сховище він розставив навкруги іграшки про всяк випадок і це спрацювало! Ворог відмовився займати котельну.
– Часто в наших будинках проводилися обшуки . Запитую: «Що шукаєте?». А вони кажуть: « Не твоє діло!». Потім зрозумів ,що вони шукали зброю, бандерівців – веде далі розповідь Володимир.
7.Робота і колаборанти.
Попри все, Володимир з Валентиною ходили на роботу у дитячий садок. Дітей там звісно не було, тож подружжя доглядало квіти ,наводила лад ,зберігала майно. Заклад на щастя вцілів .
У вересні приїхав Валерій Кірюхін, який тоді співпрацював з окупаційною владою, і сказав щоб Володимир віддав йому ключі, а коли той став опиратися, його попередив: «Отдай ключи или поставим к стенке.» Наразі Кірюхін у розшуку. За розпорядженнями. так званої заступниці «голови снігурівської адміністрації» Тетяни Мезіної ,з садочка забрали телевізори і пральні машини. Коли прийшли у місце наші, нас з дружиною відновили на роботі,- не без задоволення каже Володимир.
8.Як ворог відступав.
Вони сиділи за хатою і дивилися, як ворог спішно залишає Снігурівку. Коли зникла остання машина Теременки зайшли в хату і одразу почули стук ворота хтось скликав: «Володя! Воха! Открой!» Двоє озброєних російських солдатів стояли на дворі неподалік автомобіля.
– Где Валодя?- запитав один з них.
-Ну я Володя. А що треба?- в свою чергу запитав Володимир .
– Нет, не ты. Наш Валодя. Он должен был здесь нас ждать. —Тут іншого немає.
І тут росіяни почали кричати що їх кинули ,що путін козел. Один навіть погрожував застрелитися і запитував «что делать?»
– Найкращий вихід для вас здатися,- порадив Володя.
Зі своїми товаришами Миколою він зібрав зброю ворогів, зателефонували куди потрібно і вранці за ними приїхали.
9.Щаслива зустріч.
Сили 131-окремого, розвідувального батальйону та суміжних підрозділів України ,десятого листопада звільнили Снігурівку. Український прапор над будівлею районної адміністрації підняв сержант Андрій Орлов.(ред.. Андрій Орлов був першим воїном ,який отримав звання Герой України за звільнення Херсону. На жаль 6 вересня 2023 року він загинув у бою захищаючи Україну.)
– Як побачили наші танки, щастя не було меж. Зустрічаючи українських воїнів ми обіймали їх і дякували. Жінки несли їм їжу .Нашу радість не можливо описати словами,- скаже Володимир Теременко. – Дорослі плакали, як діти.
Перед початком повномасштабного вторгнення у Снігурівці жило майже 13 тисяч жителів . Більшість виїхала, залишилися переважно люди старшого віку. Переважна більшість населення чекала визволення міста від ворога. Ця щаслива мить наступила.
– У ці неспокійні дні до нас прибилася кішка. Я її прихистив, а на другий день вона привела додому ще двох кошенят. Потім ще підібрали. Їх було аж 19. Зараз вже трошки роздали сусідам. А ще я знаю від бабусі, що коли прибивається кішка,то це хороший знак. Разом з котиками повернеться до нас щастя.
На третій день після звільнення Снігурівки була відновлена подачі води, на четвертий – мобільний зв’язок. Незважаючи на те ,що місто пограбоване і майже частково зруйноване, воно повертається до життя.
– Гарна наша Україна,- каже Володимир,- до війни наші почуття ніби спали, живемо та й живемо у благодатному краї. А те ,що ми свій край любимо, без нього свого життя не уявляємо , усвідомили тільки зараз.
Любов Кузьменко
Ігор Новіков
*Здійснено в рамках проекту Миколаївського прес клубу за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government
