Від часу, як Снігурівка була звільнена, її жителі поступово повертають рідне місто до
життя. Але пережите в довгі місяці окупації не забувається так само, як і вчинки людей,
котрі не зважали на ризики для власного життя і допомагали землякам вижити в
умовах, коли місто було позбавлене найнеобхіднішого – світла води і в рідній Снігурівці
повсюди були вороги.
Я розповім саме про такий випадок, коли наш снігурівчанин вчинив, як герой, хоч сам
він скромно вважає: зробив те, що зробив би в такій ситуації кожен.
А тепер про те, як це було.
У нашому місті зникло світло десь за тиждень до того, як його окупували.
Наші військові збили російський гелікоптер. Він упав на високовольтну лінію і все – не
стало світла, й води також.
Поки ще місто було вільним, пробували подавати електроенергію від сонячних
батарей, але напруга була слабкою.
19 березня ворог зайшов у місто і відразу взагалі все зникло – і світло, і вода. Люди
брали воду із джерела, дістати її із свердловини було неможливим. Це було
справжньою катастрофою для мешканців п'ятиповерхівок, де не працювала до всього
ще й каналізація.
В цій ситуації розуміли, що хоч місто окуповане ворогом, але треба було щось робити
заради людей.
Електрогенератор мала лише лікарня, але він був несправним. Вдалось
відремонтувати старий, та він був ненадійним. Треба було шукати вихід із цього
становища. Вирішили нагадати окупаційній владі про те, що лікарня повинна
працювати. У відповідь отримали, так би мовити, дозвіл діяти. Був розрахунок на те,
що можна буде привезти потужний генератор (промисловий) із місцевого томатного
заводу, який на той час був уже зазнав пошкодження і не працював. Виникло питання,
як його перевезти звідти до лікарні.
І тоді виконуючий обов'язки головного лікаря Валентин Шмигельський та інженер
місцевого водоканалу Сергій Петрунь звернулися до Юрія Кримцева, бо знали, що у
нього є автокран.
Та на той момент Юрій встиг кран розібрати, щоб він не потрапив до рук ворога, бо
відчував, що можуть цю техніку у нього відібрати.
Чоловікові пояснили, що треба перевезти генератор. Юрій розумів, наскільки це
важливо для людей і сказав:
-Дайте мені одну добу, я зберу кран докупи. А ви привезіть мені пальне і заряджені
акумулятори.
Поставили собі завдання в першу чергу доставити генератор, а потім ще й насос,
адже на території лікарні є свердловина і це означало, що можна забезпечувати людей
водою.
Юрій зробив, що обіцяв,- зібрав кран. Разом їхали на завод, але по дорозі їх
перестріли чеченці і «поклали» на землю. Так лежали, поки ті зв'язувались із
окупаційним комендантом. Врешті відпустили і вони приїхали на територію заводу.
Взялись вантажити генератор – і раптом почався обстріл. Юрій ліг під вантажну лебідку
крану, бо звідусіль летіли осколки.
Обійшлось… Знову вирушили в дорогу до лікарні, щоб там зняти генератор. І тут їх
обганяють кадирівці та «перерізають» їм шлях.
Перед Юрієм «клацали» зброєю, вимагали від нього послуху, бо хотіли забрати на
передню лінію, де йшли бої. Але він не піддався, хоч розумів, що ризикує своїм життям.
Все необхідне було доставлене до лікарні. Тут з'явилось світло і була задіяна
свердловина. Лікарня стала острівцем життя для снігурівчан: тут подавалась
електроенергія, і тут набирали містяни собі воду.
А що ж Юрій Кримцев? Він знову швидко розібрав свою техніку і десь дів її, прибрав з
людських очей. Видумував усілякі причини, аби не їхати туди, куди намагались
направити його окупанти.
Все минулось, слава Богу! Ризикував – все могло із ним трапитись, але героєм себе
не вважає. Проте люди знають, що насправді те, що зробив Юрій,- це мужній вчинок.
Снігурівка сьогодні – вільне місто. Але всі події тих днів ще свіжі в пам'яті. І Україна під
вогнем, летять ракети і шахеди, всюди чути вибухи, щодня руйнування, пожежі, гинуть
люди у себе вдома. А на фронті тримають охорону захисники – і там щомиті небезпека
для життя і здоров'я. Йде війна – безглузда і жорстока з боку ворога і героїчна
боротьба – з боку українців.
А Юрій Кримцев хоч уже має пенсійний вік, та працює водієм на підприємстві. Він
звичайна трудяща людина, але сама з тих, про кого кажуть: «Герої поруч з нами».
Ігор Новіков.
