Снігурівка СіТі

Війна в нашій країні внесла свої корективи у життя кожного українця незалежно від віку та соціального стану. Особливо вразливими стали люди похилого віку. В окупованій ворогом Снігурівці залишилось багато літніх людей, які не змогли виїхати у безпечні місця на підконтрольні українські території. Причини різні – дехто був прикутий до ліжка, хтось через нестачу грошей, хтось просто не знав, як це зробити, а хтось і взагалі через власні переконання. У дуже складних умовах усім їм довелось виживати – без світла, води, зв’язку, ліків, їжі та нормального людського спілкування. Добре, коли той, хто утік від небезпеки, зміг залишити своїх престарілих родичів у міській лікарні. Та таких було мало. Все ж переважна більшість залишалась жити у своїх домівках.

На перший план у вирішення цієї проблеми повинні були вийти працівники соціальної служби. Але логістика їх роботи була зруйновна. Хтось виїхав, а хтось відсижувався вдома, не бажаючи наражати себе на небезпеку. І все ж у Снігурівці була людина, соціальний працівник, яка з самого початку російської агресії не розгубилася та продовжувала опікуватися своїми підопічними дідусями та бабусями. Це була Ганна Сальнікова (Харитонова.)

Роботи у неї було багато. Носила їм воду, хліб, готувала їжу, займалась прибиранням оселі, коли було холодно – топила пічки. А ще знаходила змогу, щоб отримати їм усім пенсійні кошти, якусь гуманітарну допомогу і взагалі інформувати про те, що відбувається у світі. Вони жили у різних куточках міста, тому у нагоді став її робочий транспорт – старенький велосипед, на якому вона до всіх могла приїхати. «Кожного дня я планувала свій день так, щоб усе встигнути. Треба було

взяти 15 батонів хліба, але спочатку дізнатись, куди у цей день його привезуть волонтери і де буде роздача. На ринок за продуктами. А їх майже не було у продажі. Може десь роздобути ліки та інші речі, приготувати їжу, прибратись тощо – розповідає панні Ганна. – Інколи зранку і до початку комендантської години доводилось переміщатися містом під пильним спостереженням російських вояк. Відверто скажу, що було страшно. Та інших варіантів не було». Бувало так, що ті, хто міг додзвонитись до неї, питали про долю своїх родичів, які залишались в окупації і вона нікому не відмовляля. Їздила по домівках за вказаними адресами, у лікарню тощо і дізнавалася про стан їх рідних, чимось допомагала, щось переказувала. Була своєрідним джерелом зв’язку.

«Аня – наша рятівниця,- каже одинока 75- річна жінка Надія Васильовна Бабіч, – без її підтримки не знаю чи витримала б я усі виклики, які сталися внаслідок окупації мого міста, чи залишилась би живою. Бувало прийде, а тут починаються обстріли – тож разом біжимо ховатись у погріб. І все ж, незважаючи на усе, ми всі дочекалися часу визволення міста від ворога. Аня ж продовжує мені допомогати по господарству».

«Не уявляю, як би я була без Ганночки у такий складний час, – розповідає інвалід 2-ої групи, 85-річна Любов Володимирівна Мельник. – Ми фізично не мали змоги відвідувати ті місця, де можна було придбати буханець хлібу, а вона ж регулярно його привозила мені, тож голодною я не була».

Рідні 92-річної Надії Андріівни Овчаренко за станом здоров`я були вимушені їхати лікуватись за кордон, а стареньку матусю увесь час до їхнього повернення доглядала Ганна. Внаслідок ворожого обстрілу був пошкоджений будинок, у якому живе ця жінка. Тож Ганна і тут не була осторонь – організувала приїзд комісії з міської військової адміністрації, яка встановлює збитки пошкодженого майна. Після огляду потерпілій були надані будівельні матеріали. «Безмежна вдячність Ані за її дбайливе ставлення, це «золота» людина, яка випромінює чуйність та турботу до ближніх», – ніби підсумовуючи нашу розповідь, каже Надія Андріівна, яка має великий життєвий шлях і напевно дуже добре може оцінити людські якості.

На жаль, у Снігурівці був випадок, коли окупанти з лікарні «евакуювали» хворих людей похилого віку на території, які на даний час ними окуповані, тим самим кинувши їх там на призволяще. Вони і до цих пір залишаються там, не маючи змоги повернутися додому, до своїх рідних, які дуже чекають на їх повернення. Впевнений, що це незабаром відбудеться. А з такою ж людиною, як Ганна Сальнікова (Харітонова ) будемо впевнено рухатись до нашої Перемоги та відбудовувати Снігурівщину.

.    Автор: Ігор Новіков