«Радість і печаль йдуть рука об руку з музикою»
Цей вислів останнім часом повністю співпадає з лінією життя талановитого музиканта, викладача Снігурівської школи мистецтв Олега Ясинецького. До війни він вчив дітей грати на саксафоні, флейті, фортепіано. Разом зі своїми учнями виступав на святкових концертах. Та і сам завжди залюбки співав для глядачів. Ці виступи завжди було родзинкою у будь-якій концертній програмі. А кращого звукооператора і годі шукати.
Війна та окупація ворогом рідної Снігурівки внесла корективи у життя пана Ясинецького. Двоповерхова будівля школи мистецтв, яка знаходиться у центрі міста, з перших днів окупації була заселена солдатами ворожої армії. Біля будівлі вони розташували військову техніку, а вікна та двері у приміщенні укріпили мішками з піском, зробивши з навчального закладу оборонний об’єкт. Їх не зупиняло те, що це дитячий заклад освіти, що у кабінетах музичні інструменти, а у концертному залі є розкішний рояль та звукове обладнання.
Олег не встиг своєчасно виїхати з захопленого ворогом міста, тому перебував в окупації до самого його звільнення. Він неодноразово робив спроби потрапити до свого кабінету, щоб забрати звідти хоч щось. Музичні інструменти, мікрофони, звукові колонки, особисті речі – усе було там, адже робота для нього була другою домівкою. Та «квартиранти» йому завжди відмовляли, запевняючи, що все буде збережено. Але з кожною ротацією армії агресора, обладнання потихеньку зникало, а біля школи все страшніше і страшніше було знаходитись. А потім було пряме влучання ракетами в цю будівлю. Школа мистецтв була повністю зруйнована, залишився тільки фасад, а під завалами усе майно. Дуже багато солдат ворожої армії теж навічно залишились там. На жаль, така ж доля спіткала і музичне обладнання, яке було у районному будинку культури, а глядацький зал зі сценою окупанти, тікаючи, знищили. Олег був у розпачі, бо нічого не міг вдіяти аби хоч щось врятувати.
«У той складний час мене своїм словом підтримували мої учні, які телефонували мені з різних куточків світу. Тож вже тоді була надія на те, що вони згодом, після визволення, повернуться до рідної домівки і ми відновимо учбовий процес», – каже він.
Після того, як бійці Збройних Сил України звільнили Снігурівку, трошечки було не до музики, тому і став Олег працювати на складі гуманітарної допомоги, де снігурівчани отримують будівельні матеріали для своїх пошкоджених домівок. Словами не передати, яка ж у нього була щаслива мить, коли міська військова адміністрація знайшла змогу придбати звукове обладнання. «Коли я робив озвучування урочистого заходу, державного свята Дня Конституції, в моїх очах були сльози радості, що ми робимо це на площі у центрі мого рідного міста, вільного від загарбницької наволочі»,- ділиться враженнями Олег Ясинецький.
Не зважаючи на усі виклики, а це періодичні обстріли ворогом міста та сіл, затоплення територій району внаслідок терористичного акту росіян, підірвавших Каховську ГЕС, численних руйнувань, Снігурівщина відновлюється, люди повертаються і готові відбудовувати свою малу Батьківщину.
З часом буде побудована нова школа мистецтв, повернуться учні, прийдуть нові, у гості завітають випускники. «У мене є найзавітніша мрія – на урочистому відкритті разом з усіма учнями заспівати Гімн України, а потім співати і співати українські пісні, грати на музичних інструментах під мирним небом нашої незламної країни», – каже цей талановитий викладач музики.
Ми теж віримо, що Україна переможе і ця мрія обов’язково здійсниться.
