Віра, що перетворюється на дію
Війна принесла біль у кожну родину снігурівчан. Окупація, визволення і всі наступні події пройшли дуже сильними почуттями через їхні серця. Багато жителів Снігурівщини влились до українського війська добровільно і в зв’язку з мобілізацією. Пішов воювати і тато маленької Ділари.
Вона скучала за його теплими руками, бо її сердечко пам’ятало татову любов до неї. Він по можливості телефонував. Але раптово зв’язок обірвався. Невдовзі сім’ї повідомили, що він зник безвісти.
Мама Оксана Швець пояснювала донечці, що тата треба знайти – і тоді він знову буде разом з ними.
Матері і дружини, рідні зниклих безвісти почали гуртуватися і виходити на акції, щоб нагадувати усім про долю військових, від яких немає звісток.
Дворічна Ділара завжди була з мамою. Вона міцно тримала в руках портрет тата і розуміла, що так вона його швидше знайде.
Вдома часто дівчинка підходила до портрета і цілувала його, ніби самого тата.
Оксана ж відганяла сумні думки, сподівалась, що її чоловік живий. Можливо, десь в полоні. Але все ж наважилась зробити зразок ДНК маленької Ділари. Так вчиняють тисячі сімей українців, які шукають своїх рідних.
Та одного разу дівчинка почула від мами слова, які викликали невимовну дитячу радість:
– Діларочка, моя крихітко, твій тато знайшовся, він повертається з полону додому!
В очах дитини засвітились промінчики щастя, маленьке серденько відчувало, що її тато – Герой, найсправжнісінький, нескорений ворогом. Він захищав свою донечку, Україну і її народ, а коли потрапив у ворожий полон, вистояв у жорстоких випробуваннях і нарешті повертається на Батьківщину, додому.
Мить, коли Ділара після довгої розлуки обняла і поцілувала тата, а не його портрет, не забудеться їй ніколи. А у дорослому житті ці щасливі хвилини будуть нагадувати їй фотознімки, де вона тримає портрет тата під час акцій і де вона, щаслива, у тата на руках, а поруч – її мама.
Маленька дівчинка і її мама стали прикладом віри і боротьби за рідних, які загубилися на полях боїв російсько-української війни.
Масштаб трагедії в цифрах
Дані про зниклих безвісти під час російсько-української війни є засекреченими. Але відомо про десятки тисяч осіб (військових, цивільних і дітей) з Реєстру МВС України.
Лише у 2025 році подано 8500 заяв. Станом на червень ц.р. в Реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин перебувало понад 70 тисяч осіб.
Враховуючи постійне оновлення даних, найточнішим джерелом актуальної інформації є офіційні ресурси МВС України та Національної поліції.
Більшість зниклих безвісти – це військовослужбовці, які можуть перебувати у полоні або на окупованих територіях. Майже 40% осіб, яких Україні вдалося повернути з російського полону, мали статус «зниклих безвісти за особливих обставин».
Самоорганізація – шлях до надії
Після початку війни ставало все більше людей, чиї думки і надії витали між небом і землею, бо вони не знали, що сталось з їхніми рідними – військовими, які опинилися в списках безвісти зниклих.
Вони почали гуртуватись, створювати свої простори – символічні місця, де збираються і де їм відчувається, що саме тут народжується і кріпнуть їхня віра і надія, де легше подолати відчай і діяти.
Оксана Швець і її донечка Ділара були одними з перших у місті Снігурівці на Баштанщині, хто об’єднався, аби матері і дружини, рідні зниклих безвістки і полонених могли спільно вести пошук, обмінюватися інформацією, виходити на акції. Вони були готові на увесь світ говорити, щоб привернути увагу і допомогу, полегшити шлях їхніх героїв на Батьківщину – з невідомості чи полону.
Акції відбувались не тільки в Снігурівці. Оксана брала маленьку донечку і їхала до Києва, щоб розширити географію пошуку і отримати більше інформації від інших учасників акцій.
Простір Віри
22 листопада 2025 року такий простір відкрили і у місті Новий Буг. Назвали його Простір Віри і встановили пам’ятний знак, який дружина зниклого безвісти військового Оксана Джулай назвала влучно Вартовим Віри.
Організатори цієї незвичайної події – родини військових, які в роки російсько-української війни зникли безвісти або опинилися у полоні і немає з ними зв’язку. Усі, хто став учасником заходу, віддали шану пам’яті полеглих, приєднавшись до української хвилини мовчання.
Рідні військових розгорнули на імпровізованій стіні-стенді прапори, прикріпили голубів з іменами рідних, які зникли безвісти і їхні портрети, а також тримали в руках прапори з портретами і фотографіями дорогих людей, яких мужньо чекають з війни.
Відбувся короткий мітинг. Володимир Денисюк, батько військового Олександра, який зник безвісти, підняв символічний блакитно-чорний прапор. Потім діти Мілана і Христина – донечка і сестра зниклого безвісти В’ячеслава Тріска – віднесли квіти від імені всіх родин до алеї Пам’яті нескорених.
Коментар Наталі Жубінської, мами Руслана Швеця, звільненого з полону:
«Це не просто пам’ятник, а це знак для тих, хто буде проходити повз, для тих, хто буде приходити саме сюди, тому що в цей пам’ятний знак вклали серце і душу. Це також пам’ятний знак і для звільнених, бо вони тут збиратимуться, коли все завершиться, коли останній з них повернеться додому. Вони будуть збиратися тут – і ми будемо стелити тут ковдри, розкладати улюблені страви і будемо святкувати нашу перемогу, і святкувати те, що ми разом і те, що ми одна-єдина велика родина.»
Між надією і відчаєм
Цей простір – нагадування, що кожне життя важливе, що за кожним статусом стоїть людина – син чи донька, батько, мати, друзі, побратими. Стоїть історія життя, мрія, незакінчений шлях – і жодне з цих життів не є забутим, жодне ім’я не зникне у тиші.
Виступаючі говорили, що цей Простір створили, щоб зберегти надію на повернення, на звільнення, на обійми, які обов’язково будуть. Люди говорили про те, що вони вірять не сліпо, а з відповідальністю. Тому що за цією вірою стоїть величезна праця пошуковців, перемовників, волонтерів, міжнародних партнерів і всіх, хто день і ніч бореться за те, щоб кожна людина отримала відповідь.
Коментар Оксани Кандаурової, мами воїна Дмитра, який зник безвісти:
«На жаль, немає жодної достовірної інформації про тих хлопців, які виставлені були на стенді у Просторі Віри. Їх багато. Рідні військового, хто має статус безвісти зниклого, мають невизначену втрату. Так склалося, що коли захисника оголошують безвісти зниклим, держава залишається осторонь. Тому рідні розшукують своїх героїв самотужки. І в цей момент для них все життя проходить між небом і землею, між надією і відчаєм, між сподіванням та смутком. Більшість людей навіть не здогадуються про глобальність цієї проблеми – і тому родини «кричать», проводять акції, відкривають подібні простори, де можна збиратися і говорити про це».
Символом безвісти зниклих став блакитно-чорний прапор, на якому зображені білі голуби – птахи миру, на їхніх крилах викарбувані імена героїв, які чекають на повернення додому.
Це простір, де можна бути слабким і сильним одночасно. Це простір, де чується голос кожної родини, де біль перетворюється на дію, а дія – на підтримку. Тут завжди є світло надії, яке буде нагадувати, що люди, які створили Простір, продовжать шукати кожного, разом, хто б це не був, з відкритим серцем і з незламною вірою.
ЗГУРТОВАНІСТЬ родин військових, які зникли безвісти, відкриває для них шлях для активних спільних дій, а ще – дає кожному силу пережити горе, яке принесла в їх сім’ї війна, і надію на те, що врешті-решт вони обіймуть своїх рідних або хоч дізнаються про їх долю і приймуть її…
Ігор Новіков.
Далі – контакти, заверстані в текст в рамці.
КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ, ЯКЩО РІДНА ЛЮДИНА ЗНИКЛА БЕЗВІСТИ
Загальноукраїнські контакти:
Для жителів Миколаївської області:
Управління патрульної поліції у м. Миколаєві
Графік роботи: Пн-Пт: 9:00-17:45
Важлива інформація:
Що потрібно зробити в першу чергу:
Способи подання заяви до поліції:
ВАЖЛИВО: Не поширюйте інформацію про військовослужбовця в соцмережах (фото у формі, військове звання, місце зникнення). Ворог моніторить соцмережі – поширена інформація може завдати шкоди вашій близькій людині. Також даними можуть скористатися шахраї.
Ігор НОВІКОВ.
Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту «Посилення стійкості
медіа в Україні», який впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна).
Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)».
Висловлені погляди є винятково поглядами авторів і не обов’язково
відображають позицію Фундації Ірондель або ІРМІ.
