Оттавська конвенція, офіційно відома як Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва та передачі протипіхотних мін та про їх знищення, була прийнята 18 вересня 1997 року в Осло і відкрита для підписання в Оттаві 3 грудня того ж року. Вона набула чинності 1 березня 1999 року. Цей міжнародний договір, також званий Договором про заборону мін (Mine Ban Treaty), спрямований на повне викорінення протипіхотних мін по всьому світу через їхню руйнівну гуманітарну дію. До березня 2025 року до конвенції приєдналися 165 держав, що робить її одним із ключових документів у галузі міжнародного гуманітарного права.

Основні положення конвенції:

• Заборона використання: Держави-учасниці зобов’язуються ніколи не застосовувати протипіхотні міни.
• Знищення запасів: Усі запаси протипіхотних мін ненаправленої дії повинні бути знищені протягом чотирьох років після набуття чинності конвенцією для конкретної держави.
• Очищення територій: Держави зобов’язані ліквідувати мінні поля на території протягом десяти років.
• Заборона на виробництво та передачу: Конвенція забороняє розробку, виробництво, накопичення та передачу протипіхотних мін.
• Винятки: Дозволено зберігати невелику кількість мін для навчання методам розмінування.
• Гуманітарні аспекти: Документ наголошує на необхідності допомоги жертвам мін, включаючи медичну, соціальну та економічну реабілітацію.

Протипіхотна міна , згідно з визначенням конвенції, – це пристрій, призначений для вибуху від присутності, близькості або контакту з людиною, яка може вбити, поранити або вивести з ладу. Конвенція не поширюється на протитранспортні міни, які активуються під великим тиском (наприклад, від техніки), або на керовані міни спрямованої дії, такі як M18A1 Claymore, які активуються дистанційно.
Конвенція була розроблена на основі міжнародного гуманітарного права, яке обмежує методи та засоби ведення війни, щоб мінімізувати страждання цивільного населення. Протипіхотні міни вважаються особливо небезпечними, оскільки вони часто залишаються активними через десятиліття після закінчення конфліктів, загрожуючи мирним жителям, особливо дітям.

Хто не приєднався? Великі держави, такі як США, Китай, Росія, Індія та Пакистан, не підписали та не ратифікували конвенцію. Наприклад, США, хоч і не є учасником, у 2014 році під керівництвом президента Барака Обами обмежили використання протипіхотних мін (крім Корейського півострова), але у 2020 році Дональд Трамп скасував це рішення. Росія також не приєдналася, активно використовуючи протипіхотні міни у конфліктах, включаючи війну проти України.

Історія участі України в Оттавській конвенції

Україна підписала Оттавську конвенцію 24 лютого 1999 року та ратифікувала її 27 грудня 2005 року. Після цього країна розпочала виконання зобов’язань, включаючи знищення значних запасів протипіхотних мін, успадкованих від Радянського Союзу. На момент підписання Україна мала п’ятий за величиною арсенал таких мін у світі — близько 6 мільйонів одиниць. До початку 2010-х років значну частину цих запасів було знищено, хоча процес повної ліквідації не був завершений до початку конфлікту на Донбасі у 2014 році.

З 2005 року Україна сумлінно дотримувалась положень конвенції, що включало заборону на використання, виробництво та накопичення протипіхотних мін. Однак із початком російської агресії у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році, ситуація змінилася. Росія, не будучи учасником конвенції, активно застосовувала протипіхотні міни, такі як міна “Пелюсток”, створюючи асиметричну перевагу на полі бою. Це спричинило значні втрати серед українських військових та цивільних, а також утруднило контрнаступальні операції ЗСУ.

Зупинення дії конвенції для України15 липня 2025 року Верховна Рада України ухвалила законопроект №0329, який припиняє дію Оттавської конвенції для України. Рішення було підтримано 299 голосами. Це стало наслідком указу президента Володимира Зеленського від 29 червня 2025 року, який схвалив вихід України з конвенції, ініційований Радою національної безпеки та оборони (РНБО). Президент 15 липня підписав ухвалений законопроект. Формально вихід із конвенції набуде чинності через шість місяців після повідомлення ООН, тобто у січні 2026 року.

Причини зупинення

• Російська загроза: Росія, не пов’язана з зобов’язаннями конвенції, широко застосовує протипіхотні міни у війні проти України. Це створює нерівні умови, оскільки ЗСУ не можуть симетрично відповідати на мінну загрозу. За даними української влади, Росія використовує міни для уповільнення наступу українських військ, завдаючи важких каліцтв солдатам і цивільним особам.
• Необхідність захисту: Вихід із конвенції розглядається як питання національної безпеки та виживання. Протипіхотні міни можуть стати ефективним інструментом для стримування просування російських військ, особливо на сході та півдні України.
• Синхронізація із союзниками: Україна не перша країна, яка ухвалила таке рішення. У 2025 році Польща, Литва, Латвія, Естонія та Фінляндія також оголосили про вихід із конвенції, посилаючись на військову загрозу з боку Росії та Білорусі. Це створює регіональний прецедент, який наголошує на зміні підходів до безпеки в умовах російської агресії.

Що означає зупинення?

Зупинення дії Оттавської конвенції дозволяє Україні:

• Відновити використання протипіхотних мін: Після офіційного виходу з конвенції у січні 2026 року ЗСУ зможуть застосовувати протипіхотні міни для захисту територій та кордонів.
• Виробництво та накопичення: Україна зможе відновити виробництво мін та накопичувати їх запаси.
• Тактична перевага: Протипіхотні міни можуть використовуватися для створення оборонних ліній, уповільнення настання супротивника та захисту ключових позицій. Наприклад, за радянськими нормативами, на 1 км мінного поля глибиною 20 метрів потрібно близько 100 хв, а на “лінії Суровікіна” у Запорізькій області густина мін досягала 1500 на квадратний кілометр.
• Відповідь на асиметрію: Рішення нівелює перевагу Росії, яка не обмежена конвенцією та використовує міни як частину своєї військової стратегії.

Реакція та контекст

Рішення України викликало змішані реакції. З одного боку, українські військові та експерти, такі як Роман Костенко, називають його “історичним” та необхідним для виживання в умовах війни. З іншого боку, правозахисні організації, такі як Міжнародний комітет Червоного Хреста, наголошують на гуманітарних наслідках використання протипіхотних мін, вказуючи на їхню довгострокову загрозу.

Примітно, що США у листопаді 2024 року схвалили постачання Україні протипіхотних мін з обмеженим часом дії, які не підпадають під заборону конвенції (наприклад, міни Claymore). Це стало першим кроком до пом’якшення обмежень для України, що, ймовірно, вплинуло на рішення про вихід із конвенції.

Висновок

Зупинення дії Оттавської конвенції для України — це вимушений крок, зумовлений необхідністю протистояти російській агресії. Конвенція, ухвалена 1997 року, була важливим інструментом гуманітарного права, але її обмеження стали перешкодою для України в умовах, коли супротивник активно використовує заборонену зброю. Рішення дозволяє ЗСУ посилити оборону, але несе серйозні гуманітарні та довгострокові ризики, включаючи загрозу для цивільного населення та необхідність масштабного розмінування після війни. Однак цей крок підкреслює трагічну реальність війни, де гуманітарні ідеали часто поступаються прагматичними міркуваннями виживання.

Фото – АрміяInform