Сьогодні повертаючись із відрядження з Івано Франківська, на вокзалі в Одесі почув у гучномовці незвичне оголошення. Диктор вітав нашого земляка — спортсмена Валерій Стадніченко, який у складі збірної ветеранів Збройних сил України на змаганнях у Каліфорнії здобув золоту медаль з волейболу сидячи та срібло з регбі.
Чесно кажучи, на мить навіть зупинився. У гаморі вокзалу це звучало особливо гордо. Серед тисяч людей, які кудись поспішають, лунає ім’я українського воїна і спортсмена, що прославляє країну далеко за океаном.
Озирнувшись навколо, побачив, як люди прислухаються, усміхаються, хтось навіть аплодує. І в цей момент особливо відчуваєш: наша сила — у людях. У тих, хто після війни, після поранень і важких випробувань знаходить у собі силу не просто жити далі, а перемагати.
І тут сталося ще дещо несподіване. Озирнувшись, я побачив, що Валерій Стадніченко йде буквально поруч зі мною. Ми привіталися, потиснули руки. Я щиро подякував йому за силу духу, за перемоги, за те, що гідно представляє Україну у світі.
На згадку подарував йому кілька примірників нашої газети «Вісті Снігурівщини». Зробили спільне фото — маленьку пам’ять про цю теплу і зовсім несподівану зустріч.
Такі історії — про справжню незламність. Про людей, які доводять: український дух неможливо зламати. І про те, що українців знають, поважають і підтримують у всьому світі.
Щира гордість за нашого земляка.
Слава українським воїнам і спортсменам!
