Передмова
Працюючи над краєзнавчими творами, які свого часу були видані в Одесі
масовими накладами, я принагідно цікавився історією скитів, яких частіше
називають скіфами. Багато про них дізнався у спілкуванні зі своїм другом – знаним
українським поетом Валерієм Бойченком, який народився в Снігурівці і його ім’я
увічнено в назві однієї з вулиць міста. Десь на початку століття Валерій навів мене
на думку написати віршований переказ яскравих епізодів персько-скитської війни
512-13 р. до н. е., які залишилися в історіографії завдяки грецькому вченому
Геродотові. Коли ж у лютому 2022 року загарбники вдерлися до незалежної
України, очевидна історична паралель між давньою та нинішньою війнами
спонукала мене розгорнути той вірш, який, до слова, ніде не друкувався, у цю
невелику поему.
Заспів. ЦАРСТВО
У добу прадавню всюди,
де терени ці,
мешкали чудові люди –
скити-молодці.
Був то вільний, наче вітер,
степовий народ,
Що не зводив споконвіку
міст і загород.
Вправні рільники, мисливці,
знані скотарі,
неабиякі сміливці
об лихій порі.
Цінували гарні звички,
славили коня,
шкіряне і ткане з мички
шили убрання.
2
Добре тямились на рудах,
як на ті часи.
Пектораль важку на грудях
їхній цар носив.
Мідь, залізо добували,
плавили в печі.
Дужі ковалі кували
коси і мечі.
Скитів шаною вінчали
не лише за те –
світу скити постачали
збіжжя золоте.
Усілякої пашниці
вдосталь там росло –
і до царської скарбниці
золото текло.
Пісня перша. ВОРОГ
Заздрий до чужої сили
як би те стерпів?
Ненаситні перси снили
статками степів.
Той народ несамовитий
вдачу хижу мав –
він тоді чи не пів світу
в кулаці тримав.
Зверхник персів Дарій-перший,
хоч і молодий,
завойовник був упертий
і тиран твердий.
Імператорова сутність
знана у віках –
двоєдушність і підступність
в діях і думках.
Був слуга у нього вірний,
звався Ойобаз.
При дворі мав чин помірний –
царських коней пас.
3
Та своє додати слово
до царевого
міг – відтоді, як на ловах
врятував того.
Тож коли взяли до війська
трьох його синів,
із володарем по-свійськи
він погомонів:
– Зглянься на мої сивини!
Хоч би одного
залиши на старість сина –
наймолодшого…
На нечувану зухвалість
зважив цар тоді,
злобна посмішка сховалась
в чорній бороді:
– Другові хіба ж відмовлю?
Я синів твоїх
до походу не неволю –
забирай усіх!
А коли старий уранці
за дітьми прийшов,
хлопців серед новобранців
мертвими знайшов.
Пісня друга. ВІЙНА
Згодом Тирас форсували
Дарія полки.
На поживу позлітались
звідусіль круки.
Та в смертельному двобої
не зійшлись війська.
Відступили скитські вої –
тактика така.
Цар Ідантирс достеменно
знався на війні –
4
уродився під знаменом,
виріс на коні.
Мислив: перси-піхотинці
дужі у строю,
наші ж кінні й поодинці
грізні у бою.
Щойно вирушить піхота
до плеча плече –
з балки вигулькне кіннота,
вкусить і втече.
Хоч баталії невдалі
персів допекли,
ті одначе далі й далі
пусткою ішли.
А що далі, то навколо
множиться жахів –
сонцем випалене поле,
небо без птахів.
Скити отруїли воду –
віслюки лягли,
і поклажу воєводи
вояки тягли.
Наморившись, міцно спали
й серед ночі їх
пластуни повирізали
під возами всіх.
Пісня третя. ПЕРЕМОВИНИ
Деспотові увірвався
зрештою терпець.
До Ідантирса дістався
із листом гонець.
«Я на тебе, мов на зайця,
досі полював.
Як не б’єшся – присягайся!» –
зайда вимагав. –
«Підкорись мені, владиці,
й принеси сюди
ґрунт із поля і з криниці
5
чистої води.
Я прийму від тебе, ските,
ці дари прості
і тобі дозволю жити
аж до старості.
Землі ж ваші, як і води,
відійдуть мені.
Отже я твоєї згоди
жду чотири дні».
Надійшла, утім, ще швидше,
відповідь така –
дохлі жаба, птах і миша
і стріла гінка.
Цар не гаючись на раду
скликав мудреців
і прорік, дарункам радий:
– Віщі речі ці.
Алегорія нечеми,
звісно, он яка –
води, небо, чорноземи,
а також війська.
Тож славімо Аримана!
Скит нам віддає
без найменшої омани
все, що в нього є…
Тут цареві заперечив
череватий перс,
спрямував на віщі речі
вузлуватий перст.
На усе вельможний Гобрій
власну мірку мав
і оратор він був добрий –
вголос міркував:
– Я вивчаю звички скитів
майже сорок літ.
Це послання розуміти
геть інакше слід.
6
Нам погрожують стрілою
вороги старі,
що поцілить під водою,
в небі і в норі.
– Слушна, – з трону мовив Дарій, –
думка ця твоя.
Зачекаємо, надалі
обернеться як.
Як по-моєму – дістанеш
палиць у дворі,
як по-твоєму, то станеш
першим при царі.
Пісня четверта. ПОЛЮВАННЯ
Ніч минула – деспот гордий
впевнився і сам:
правильно тлумачив Гобрій
лист Ідантирса.
Бо нарешті скитське військо
виплило з імли
і навпроти стало – близько,
на політ стріли.
Дарій полчища лаштує,
певний, що тепер
скит його списа скуштує…
Тріумфує перс.
Зблиснув перстень на здійнятій
над вінцем руці…
Тільки що це? В полі кляті
бавляться зайці.
Достобіса назбігалось,
у вухастих – гін.
Кінне воїнство зірвалось
куцим навздогін.
У мисливцях пробудився
віковічний шал.
7
За кургани покотився
навіжений чвал.
Крайній зупинився, гучно
славня проспівав
і покляклим персам гузно
продемонстрував.
Крикнув: «Більш нагальна справа
трапилась у нас.
Як завершиться облава –
візьмемось за вас!».
Пісня п’ята. ПЕРЕМОГА
Що чинити війську далі –
об нічній порі
перси думали-гадали
в царському шатрі.
Знову слово мовив Гобрій:
– Дарію, нараз
недосяжна, наче обрій,
ця земля для нас.
Нездоланні вольні люди,
все їм до снаги.
Тих поганців доля любить,
бережуть боги.
Марно з ними воювати,
ліпше геть піти.
Що за степом горювати?
Кращі є світи.
Дарій – не дурний – прикинув,
що правий міністр,
незчисленну рать покинув
і утік за Істр.
Вранці паніка зчинилась,
військо вразив страх…
Сила вся розпорошилась
на тугих вітрах.
8
Умираючи, блукали
степом вояки.
Хижаки порозтягали
їхні кісточки.
А Ідантирса держава
пишно розцвіла
і про неї добра слава
по довкіллю йшла.
Скитське царство об’єднало
всіх степовиків
і відтоді існувало
ще сімсот років.
Час на мить не завмирає,
уперед пливе…
Царство зрештою вмирає,
та народ – живе!
На безмежжі Ойкумени
і в локації
збереглись античні гени
в нашій нації.
Хоч разом, хоч поодинці –
автохтонні ми!
«Скити», «руси», «українці» –
то синоніми.
Пісня шоста. РИМЕЙК
Двадцять п’ять століть минуло –
та ж історія!
Знову з ворогом зіткнулась
Скитія моя.
Наче лиховісний Дарій
виліз із труни –
на страшні підлоти здатний
спільник Сатани.
Змалку схильний до крутійства
вурдулак підбив
на нечувані злодійства
підданих-рабів.
9
Ті нащадки канібалів
дружно, майже всі
повернутись забажали
в любі їм часи
і навколишні народи
прихопити, враз
відлучивши від свободи,
а найперше – нас.
Задуми ті божевільні
не здійснилися,
бо злодюгам люди вільні
не вклонилися.
Божим помислом явився
зверхник бойовий,
що за луками вродився, –
Ідантирс новий.
Досвід предків генералу
у пригоді став,
тож чужинців покарали,
як момент настав.
У повітрі забриніла
«Хаймерса» стріла
і хизлива вража сила
у валки лягла.
Ран кацяпи не погоять,
луснули хоч би.
Знову ці ґрунти угноять
деспота раби.
Зайд сюди ми не просили,
тож біду пожнуть –
українські Збройні Сили
в пекло їх женуть.
Хай нам порати руїну
ще багато літ –
відбудуємо країну!
Весь удячний світ
перед нами відкриває
дивовижну даль.
10
Шлях до неї осяває скитська пектораль. 2023.
