Вона невелика, сірокоричнева, з настороженими очима й тихим, майже винуватим поглядом. Дворова собака на кличку Циганочка залишилася у Снігурівці сама, коли під час окупації її господарі виїхали з міста. Довгий час вона блукала в районі піщаного кар’єру, лякалася гучних звуків і сторонилася людей.
Прихисток для Циганочки знайшовся завдяки небайдужим. Власник магазину «Автосвіт» пан Богдан разом із товаришами змайстрували для неї будку. Тепер вона живе біля крамниці, а продавчині сусідніх магазинів підгодовують її. Циганочка вже не тікає від кожного кроку — вона навчилася довіряти тим, хто простягнув їй руку допомоги.
Та історія Циганочки — лише одна з багатьох.
У пошуках шматка хліба
Біля магазинів у Снігурівці можна побачити кілька собак, які щодня «чергують» біля дверей у надії на ласощі. Вони вже звикли до людських кроків і шелесту пакетів.
Пес на кличку Вареник зазвичай сидить біля магазину «Копілка». Він терпляче дивиться на кожного покупця — раптом хтось кине щось смачненьке. Люди підгодовують його, але справжнього господаря Вареник так і не знайшов.
Після окупації — хвиля покинутих тварин
Снігурівка — прифронтове місто, яке пережило вісім місяців окупації. Тисячі людей були змушені залишити свої домівки. Разом із господарями зникли й домашні улюбленці — частину забрали з собою, але багатьох просто не змогли або не встигли евакуювати.
За даними зоозахисних організацій України, після початку повномасштабної війни кількість безпритульних тварин у країні зросла в рази. Експерти називають цифру у понад 200 тисяч нових покинутих котів і собак по всій Україні. Частина з них загинула, частина — опинилася на вулицях міст і сіл, поповнивши зграї бездомних тварин.
Снігурівка не стала винятком.
Страх і небезпека на вулицях
Місцева жителька пані Ірина розповідає, що щодня, повертаючись з роботи, змушена змінювати маршрут:
— Я йду додому незручною дорогою, бо на звичному шляху часто зустрічаю зграю з 7–8 собак. Вони голосно гавкають, кидаються на перехожих, намагаються вкусити. Страшно йти, особливо коли темно.
Про проблему говорить і лікар пан Валентин. За його словами, покинутих собак у місті дуже багато. Особливо складна ситуація — на території лікарні.
— До нас часто привозять малих цуценят, іноді цілими виводками, і залишають напризволяще. Вони ростуть, харчуються біля смітників, дичавіють. Збираються в зграї, заважають пацієнтам і персоналу. Були випадки укусів. Нещодавно пес укусив медсестру хірургічного відділення, — розповідає він.
Безконтрольне розмноження призводить до того, що проблема лише загострюється. Голодні, налякані й нестерилізовані тварини стають агресивнішими.
Що каже влада
Заступник начальника військової адміністрації Олександр Коврига зазначає, що проблема безпритульних собак у Снігурівці не нова, але після окупації вона загострилася.
— На жаль, навіть у нашому районі немає притулку для тварин. Силами волонтерів періодично проводиться стерилізація та чипування бездомних собак. Проте фінансова складова бюджету нині не дозволяє збудувати й утримувати повноцінний притулок. Фахівці міської ради беруть участь у грантових програмах міжнародних донорів, щоб отримати фінансування на вирішення цієї проблеми, — говорить він.
Досвід Івано-Франківщини: коли громада бере відповідальність
Якщо у прифронтовій Снігурівці проблема безпритульних собак загострилася через війну й відсутність притулку, то на Івано-Франківщині частину викликів вдалося взяти під контроль завдяки системній роботі громадськості.
В обласному центрі — Івано-Франківськ — уже понад 13 років працює притулок та громадська організація Дім Сірка. Його історія починалася з кількох небайдужих людей.
За словами очільниці організації пані Наталі Когут, усе стартувало з маленької ініціативної групи волонтерів, які у 2012 році почали рятувати поранених і покинутих собак з вулиць міста.
— Спочатку це було кілька тимчасових перетримок у дворах та гаражах. Ми лікували тварин за власні кошти, просили допомоги у друзів, шукали родини через соціальні мережі. Коли зрозуміли, що проблема масштабна і потребує системного підходу, зареєстрували громадську організацію й почали облаштовувати перший вольєр, — розповідає вона.
Згодом волонтерам вдалося облаштувати повноцінну територію притулку з вольєрами, ізолятором для хворих тварин та майданчиком для вигулу. Сьогодні тут мешкає близько 350 собак — усі вони колись були покинуті людьми.
— Найбільші витрати — це лікування. Інколи на ветеринарну допомогу йде до 100 тисяч гривень на місяць. Є проблеми з утепленням будок, із харчуванням. Ми працюємо на волонтерських засадах і тримаємося завдяки підтримці небайдужих, — зазначає Наталя Когут.
Голоси франківців
Мешканці Франківська по-різному оцінюють роль притулку, але більшість сходяться на думці: без нього ситуація була б значно гіршою.
Пані Марія, яка два роки тому взяла собаку з притулку, розповідає:
— Ми приїхали просто подивитися, а повернулися додому з Рексом. У притулку собаки доглянуті, стерилізовані, з документами. Вони потребують любові, але й дають її в рази більше.
Студент Андрій, волонтер організації, каже:
— Це важка робота. Щодня — прибирання, годування, лікування. Але коли бачиш, як пес, який боявся людей, починає довіряти — розумієш, що все недаремно.
Водночас франківці визнають: притулок — не чарівна паличка. Кількість охочих взяти тварину зменшується. У 2025 році нові домівки знайшли лише 270 собак — значно менше, ніж у попередні роки.
— Людям складно фінансово. Багато хто виїхав за кордон. Та все одно ми віримо: відповідальність починається з кожного власника, — додає пані Марія.
Два міста — дві реальності
Івано-Франківськ має працюючий притулок і досвідчену команду волонтерів. Снігурівка ж поки що змушена покладатися на поодинокі ініціативи небайдужих мешканців і періодичну стерилізацію.
Проте навіть приклад «Дому Сірка» показує: притулок — це не панацея. Це лише частина комплексного рішення. Без відповідального ставлення власників, контролю за розмноженням тварин і стабільного фінансування проблема не зникне повністю.
Для Снігурівки, яка відновлюється після окупації, досвід Івано-Франківщини може стати орієнтиром. Можливо, у співпраці з волонтерами, міжнародними донорами та іншими громадами вдасться створити хоча б невеликий центр перетримки чи стерилізаційну програму на постійній основі.
Бо за кожною статистикою — конкретні долі. І якщо у Франківську 350 собак чекають на свій прихисток у теплих вольєрах, то в Снігурівці десятки таких самих Циганочок і Вареників досі ночують під відкритим небом.
Ця тенденція у Снігурівці, на жаль, зберігається. Міграція населення триває — люди й надалі виїжджають у безпечніші регіони чи за кордон, і не всі можуть або хочуть забрати з собою домашніх тварин. Частина улюбленців опиняється на вулиці, поповнюючи зграї безпритульних собак.
Питання лише в тому, чи зможе громада знайти сили й ресурси, щоб змінити цю історію.
