Розповідь про те, як згуртованість допомогла селу не лише вижити, а й відродитися після восьми місяців окупаційного пекла.
Лігво окупантів замість храму знань.

2022 рік. Вночі з 18 на 19 березня, близько першої години ночі, село Новопетрівка на Снігурівщині опинилося в окупації майже на дев’ять довгих місяців. Сільчани пройшли через голод, приниження, зневагу, пограбування, знущання, катування. Загинуло більше двадцяти місцевих жителів. . Уособленням окупаційного варварства стало те, що окупанти зробили з місцевим будинком культури.
Російські військові відразу облюбували це приміщення. Місцеві жителі між собою тоді називали його лігвом окупантів, що з бібліотеки зробили собі туалет. Це було жахливо навіть уявити: аркуші з українських книг використовували як туалетний папір – це щоб більше виявити зневаги, демонструючи свою зверхність зухвалість.
10 листопада 2022 року ЗСУ офіційно оголосили Новопетрівку деокупованою. Село почало оговтуватися від пережитого. Треба було самим братися до діла – до відновлення. Адже війна продовжувалася. Фронт потребував надійного тилу. Треба було допомагати тим, хто на фронті, а у себе вдома налагоджувати життя після окупації.
Двічі почала з нуля.

Оксана Плужник працює на посаді сільської бібліотекарки з 2019 року. Спочатку була лише посада і порожнє приміщення з купою пошкоджених від вологи книжок.
«Я була прибиральницею, завідувачкою, вчителькою, вихователькою, аніматоркою, ведучою заходів, екскурсоводом…» – згадує Оксана той час.
Зарплата – самий мізер, і та залишалась бібліотеці. Взятий в кредит принтер був необхідний для активної роботи з відвідувачами, для роздаткового матеріалу, оформлення бібліотеки, роботи з документами…
Здавалося, то був найважчий час у роботі Оксани. Вона вірила, що ось-ось все налагодиться і бібліотека буде служити односельчанам як повноцінний культурний осередок. Власне, так і сталося.
«Як не було важко, а я почувалася щасливою, бо відвідувачі приходили із задоволенням. Співали, читали, робили уроки, майстрували, гуртувалися для добрих справ…» – розповідає жінка.
Найболючіша втрата
І ось таке лихо: війна, окупація, варварство російської армії до всього українського. Фонд бібліотеки цинічно і прицільно нищили…
Найперше, після звільнення Новопетрівки поховала по-людськи своїх двох братів. Їх закатували російські покидьки. Це було боляче, нестерпно важко.
Була розкрадена її оселя, яку тепер мусила самостійно відновлювати, налагоджувати побут.
Наступною стала бібліотека: знищені книги, залишки багать з книг, а ще… сміття, недоїдки, навіть екскременти . Було бридко на це дивитися.
«Як же боліла душа, коли це побачила. Це як розтерзане дитя!» – розповідала Оксана.
Не треба було нікого й гукати: сільські діти самі зібралися, щоб допомогти їй прибрати у приміщенні. Підлітки були серйозними, подорослішали за час окупації, працювали завзято. Це радувало. Але де було взяти кошти на відновлення бібліотеки?
Донька стала порятунком
Воєнний стан, фінансування з бюджетів за багатьма статтями призупинено. Та бібліотекарка розуміла: треба діяти неординарно, робити те, чого раніше не робила. Писати проєкт і подаватися на міжнародні гранти, які на той час пропонували громадським організаціям.
І тут свою допомогу запропонувала донька Оксани – Єлизавета Ванжула, яка активно займалася волонтерською діяльністю. Мама й донька загорілися ідеєю – і результатом став проєкт з відновлення бібліотеки та створення на її базі Community house «NOVOPETRIVKA Bymen».
До війни Єлизавета працювала майстринею з манікюру, писала проєкт вперше. І їй, і мамі було спочатку боязко братися за незнайому справу, та бажання підняти на ноги убиту окупантами бібліотеку було сильнішим.
Наставницею у цій справі для них стала представниця ГО «10 квітня» Наталія Коваль, яка забезпечила живий місточок з донорами і допомогла як у створенні, так і в реалізації проєкту.
Коли проєкт був прийнятий і на відновлення бібліотеки у співпраці з Міжнародною організацією OXFAM отримали 10 000 євро донорських коштів – це була велика радість.
Вісім жінок проти руїни
Початок реалізації проєкту – жовтень 2024 року. Перш за все зробили найнеобхідніше: зібралися власними коштами і полагодили електропроводку. Розуміли, що для якісного ремонту потрібні світло і тепло.
«Без допомоги односельців ми б не справилися!» – каже Оксана Плужник.
Місцеві активістки дружно взялися до справи: чоловіків не було – хто на фронті, хтось працював, а в декого, як у самої Єлизавети Ванжули, чоловік був у полоні.
Дружно працювали вісім жінок: Олена Кірієнко, Надія Малишева, Леся Грудненко, Анна Доценко, Марія Рощенко, Анна Коваленко і, звичайно, Єлизавета Ванжула і Оксана Плужник.
Робили все: цементували, задували щілини, шпаклювали, фарбували… Приміщення на очах ставало світлішим, ошатнішим.
Навіть коли хворіли – лікувалися, але роботу продовжували. Вони ж це робили для свого села – для своїх дітей, для самих себе.
Діти також просилися з допомогою, працювали разом з дорослими. Мета була не просто повернути бібліотеці довоєнний вигляд, а створити новий простір, щоб був корисним для всіх жителів Новопетрівки.
Простір для душі і серця

Це було особливо важливо, адже село окупанти замінували. Тому навіть звільнення не розширило простір для дитячого дозвілля. Жінки, що втратили чоловіків, дружини полонених, зниклих безвісти й інші односельці опинилися у у важких обставинвх.
Потрібне було саме таке місце, де вони могли б зібратися, поговорити, підтримати одна одну. І ось тепер вони самі створювали його для себе – і водночас робили дуже важливу справу: відновлювали громадську бібліотеку.
Так у Новопетрівці народився хаб для жінок та дітей – простір для розвитку, інформаційної та психологічної підтримки.
Більше ніж бібліотека
Відновлена бібліотека тепер має кінотеатр, місце, де жінки плетуть для ЗСУ маскувальні сітки й кікімори, чаюють, спілкуються. І є бібліотечна зала. А в ній – не тільки видача книг, а й різноманітні заходи.
Тут все організовують з фантазією: «читайлики», фізхвилинки, сеанси мультиків – для малечі і підлітків, а для дорослих – дні йоги. І, звісно, збираються, щоб розробляти нові проєкти.
Планів чимало, адже проблем у деокупованому селі багато. Запрошують у простір спеціалістів – психологів , юристів. І беруться до нових справ.
Наприклад, взялися за облаштування сільського колодязя, котрий був єдиним джерелом питної води під час окупації. Завдяки йому сільчани і вижили. Тож вирішили цей колодязь зробити культурною пам’яткою села.
Робота не припиняється
Спільна робота не припиняється. ЗСУ потрібна допомога: плетуть сітки, кікімори, в’яжуть теплі речі для воїнів, збирають кошти, щоб закупити для захисників обладнання, потрібне на фронті.
У бібліотечному просторі завжди людно. Жителі підтримують заклад донатами, щоб тут було комфортніше. Придбали килим для дитячого куточка – і тепер там можна проводити з дітьми руханки, а з дорослими займатися йогою.
До відновленої бібліотеки приносять у дарунок книги. Але ще багато вільного місця. Так що тут чекають благодійників і самі самовіддано працюють над тим, щоб хаб був дієвим і корисним для села.
Тепер тут звучить українська мова, діти грають і навчаються, жінки знаходять підтримку, а воїни отримують захист.
Це справжня перемога – коли з попелу і руїн народжується надія, коли замість ненависті приходить любов, коли замість руйнування – творення. І все це завдяки простій істині: разом ми сильніші.
Сьогодні Оксана Плужник й ініціативна група «NOVOPETRIVKA Bymen» працюють над покращенням простору, залучають спеціалістів і волонтерів. Сюди їдуть з усіх куточків України. Ініціатори діляться досвідом спільної роботи.
У відновленій бібліотеці Новопетрівки живе дух незламності українського народу. Тут кожна книга, кожен куточок, кожна посмішка дитини – це вирок тим, хто думав, що може знищити нашу культуру і наш дух. Не зміг. Не зможе. Ніколи.
Ігор НОВІКОВ