ІСТОРІЯ Олени і Петра почалася із випадкової зустрічі на зупинці транспорту та цікавого збігу обставин. Чоловік завів розмову з Оленою привітанням – якраз у її професійне свято – День бухгалтера. Здогадався, бо їхала, тримаючи гарний букет і сумку з бухгалтерськими журналами.
Тодішня поведінка Петра не видавалася чимось лихим: чоловік щодня дарував квіти коханій, проявляв турботу про неї та її доньку від першого шлюбу. За півтора року він запропонував Олені з’їхатися, а для цього побудувати спільний будинок на його землі, аби не витрачати гроші на оренду помешкання.
– Поки разом не живеш – багато чого не бачиш. Прийшов після роботи, пива випив, ну, може втомився, бо працював зварником. Справжніх причин усьому я тоді не розуміла, – розповідала опісля Олена.
Після переїзду поведінка чоловіка змінилася. Він став різкішим до Олени та її дитини, як каже жінка, «здавалося ніби вона йому постійно заважає». Усі витрати на облаштування житла й побут звалилися на Олену, адже Петро раптом вирішив звільнитися, щоб трохи відпочити. У періоди «підробіток» усі гроші чоловік спускав на власні потреби. А коли Олена вимагала, щоб брав на себе частину їхніх фінансових витрат, то провокував сварку й ішов геть.
Коли в нього не було грошей, то Олена свої ховала, тому що, не дай Бог, десь щось залишити, навіть витягував гроші з гаманця. Постійно обіцяв змінитися, що більше такого не повториться, але проходив певний період часу й він повертався до життя, в якому були відсутні серйозні наміри.
ІЗ ЧАСОМ агресія ставала все сильнішою, тож із настанням вагітності Олена зробила першу спробу розірвати стосунки та з’їхала з донькою на орендовану квартиру. Проте Петра, за словами жінки, це не турбувало. Дати чоловіку другий шанс Олену вмовила його матір після народження їхньої спільної доньки.
– Мені було шкода її, адже мама прагнула для своєї дитини кращого, тому просила мене повернутися, бо бачила, що тільки я могла нього хоч якось вплинути, – розповідала постраждала.
За словами Олени, вони зі свекрухою спробували всі можливі методи допомоги Петру: вмовляли взятися за розум, працювати, дбати про дитину і дружину. Проте, щоразу чоловік вертався на хитку стежку. Життя жінки перетворилося на постійні гойдалки – від зриву, викликів поліції, до чергових обіцянок виправитися. Залишалася Олена із таким життям сам на сам, адже не хотіла виносити проблему на загал.
Останньою краплею для жінки стала спроба Петра вдарити її старшу доньку-підлітка. За словами жінки, сталося це серед ночі, коли чоловік вчергове повернувся додому в нетверезому стані та почав стягувати її з дитиною з ліжка.
– Ми вже спали. Він почав будити мене, старшу дитину. Вона плакала, просила зупинитися. Я почала збирати речі, він став кидатися битися – спочатку до доньки моєї, а потім до мене, – згадує Олена.
Після приїзду поліції чоловік закрився у кімнаті. Йти серед ночі жінці з дітьми не було куди, тож правоохоронці запропонували відвезти їх в кризову кімнату для постраждалих від домашнього насильства.
Поліція також завезла жінку в лікарню, де їй надали медичну допомогу після побиття та зняли побої. Петро серйозно пошкодив партнерці око. У кризовій кімнаті, хоч була пізня година, на Олену з дітьми чекали фахівці й фахівчині, які забезпечили їх речами першої необхідності. Зранку з постраждалими почали працювати психологині.
Правоохоронці також винесли терміновий заборонний припис, аби Петро не наближався ані до жінки, ані до дітей.
Одного разу Олена випадково зустріла його на вулиці. На щастя, встигла заскочити в тролейбус, у вікно якого полетів кинутий ним чи то камінь, чи то телефон.
Після 20 днів перебування у кризовій кімнаті родину перевели до притулку, де вона проживає уже п’ятий місяць. Окрім допомоги із житлом, соціального та психологічного супроводу, Олена отримала юридичну допомогу із притягнення кривдника до відповідальності. Щоправда, на думку жінки, покарання у вигляді штрафу в 860 грн за вчинене домашнє насильство – недостатньо. Слідство в справі про завдання їй тілесних ушкоджень ще триває.
Наразі Олена в пошуках постійного житла та стабільної роботи з гідним заробітком. Для цього жінка проходить курси з підвищення своїх навичок. За її словами, вона вже готова рухатися далі та нарешті почати жити для себе та своїх дітей. Доньки, за її словами, за допомогою психологів/психологинь також уже потроху оговталися від пережитого. Хоча молодша все ще деколи питає про тата.
Олена зрозуміла, що діти для неї – це найголовніше в житті й переосмислила, що не потрібно подібного ставлення ніколи терпіти. Дуже цінно, що в цій історії вона була не сама, мала з ким спілкуватися, попросити пораду. Моральна підтримка — це дуже важливо. Так думає Олена.
НА КУРСАХ, де навчається, Олена подружилась із молодою жінкою Тетяною. Стали інколи разом проводити вільний час, адже виявилось, що Тетяна виховує свого шестирічного синочка сама, бо від чоловіка через ревнощі і грубіянство пішла ще тоді, коли була вагітною.
Подруги діляться гірким досвідом і мріють про те, що у майбутньому їм пощастить зустріти чоловіків, які їх поважатимуть. Будемо сподіватись, що так і станеться.
Що вони точно знають, так це те, що ніколи більше не дозволять чинити насильство над собою чи дітьми.
Ігор НОВІКОВ.
Куди можна звертатися постраждалим від домашнього насильства?
Постраждалі можуть звернутися по допомогу в різний спосіб. Окрім поліції (102), діють «гарячі» лінії підтримки, кризові центри та центри соціальної допомоги, де надають як юридичну, так і психологічну підтримку. В Україні діє Національна «гаряча лінія» з питань запобігання насильству за номером 15-47 (для дзвінків з мобільного). Також є можливість звертатися до місцевих соціальних служб, які нададуть направлення до кризових центрів або забезпечать тимчасовий прихисток.
Публікацію підготовлено в межах співпраці UNFPA та ГО «Інноваційні соціальні рішення» за підтримки Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги. Думки, погляди та рекомендації, викладені у цьому матеріалі, належать авторам/кам і не обов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA, ГО «Інноваційні соціальні рішення» або уряду США.
