Одкровення матері
Мені вже за 80 літ. Здоров’я не дозволяє залишати хоч на якусь годинку
домівку. Живу не сама, а із сім’єю сина. Чоловіка не стало десять років тому.
Відтоді якось непомітно стала почуватись чужою у власній оселі, бо моя
думка все менше цікавила рідних. Соромно про це розповідати. Але ж правда є
правда.
Одного разу, коли вже не змогла сама піти до банкомату, віддала синові
картку, звісно, й код повідомила, та попросила отримати мою пенсію. Він усе
зробив, але картку забрала невістка і при цьому з притиском промовила: «Хай
у мене буде! Все одно я скупляюсь! Нащо мамі та картка?».
Син промовчав. Зробив вигляд, ніби не чув цих слів дружини. А моя душа …
знітилась. У відповідь нічого не змогла сказати, бо стало боляче, ніби хтось
штрикнув моє серце…
У мене ж є ще діти, внуки. Інколи так хочеться їх пригостити. А то, буває,
покійного чоловіка уві сні побачу, то пом’янула б його, дала б солоденького
сусідам чи прохожим, котрі йдуть мимо двору. Якось насмілилась сказати
невістці про це, а вона у відповідь сказала, як відрізала:
– Це все видумки! Немає чого гроші тратити!
Я знову не насмілилась настояти на своєму. Тільки така образа мене
огорнула… Плачу тихенько у своїй кімнатці. Бачте, рідні люди, а не розуміють,
що чинять наді мною насильство. Поки при розумі, хочу сама розпоряджатись
своєю пенсією. І поки жива, то хочу по собі добрі згадки у людях залишити.
Як же мені з сином поговорити, щоб дружину «поставив на місце»? Як не
спровокувати між ними сварки? Адже бачу, невістка сином, а не він нею,
управляє.
Клавдія С.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Це одкровення ображеного материнського серця було записане в
журналістському блокноті кілька місяців тому. Коли жінка розповіла
журналістці про свій біль, в кінці промовила: «Ви ж розумієте, мені хотілось
виговоритись… Тепер стало легше на душі. Але не пишіть про це в газету, будь
ласка».
Минув час. Якраз тепер, коли редакція взялась за реалізацію проєкта із
запобігання насильству, журналістка передивилась запис, знайшла номер
телефону старенької і зателефонувала їй. У відповідь почула схвильований
голос: «Ви не забули про мене?» Я й не сподівалась… У мене нічого в житті не
змінилось. Терплю. Тільки частіше плачу».
Врешті, жінка погодилась, щоб над її ситуацією поміркувала фахівчиня і щоб
про це було написано в газеті. В кінці розмови пообіцяла: «От прочитаю, що
психологиня напише, то так і зроблю, як він порадить».
Далі читайте коментар психолога вищої кваліфікаційної категорії, членкині
спілки психологів України Наталії КАРАТЄЄВОЇ.
– Прочитавши одкровення пані Клавдії, яка у свої мудрі роки наважилась
розповісти про свої страждання стороннім людям, можна однозначно зробити
такий висновок: щодо неї порушено особисті кордони та вона терпить
психологічне і економічне насильство у своїй сім’ї.
Хочу уточнити, що це означає. У кожної людини є особисті фізичні кордони,
що стосуються її тіла, а також психологічні – простір і відчуття, які
відокремлюють її від інших осіб.
Звертаюсь до пані Клавдії із такими запитаннями:
– Що ви вважаєте лише вашим особистим простором, який потрібно
оберігати?
– Чи є у вас своє місце, де ви можете побути на самоті?
Коли йдеться про особисті кордони, варто пам’ятати слово «ні» – це
найголовніша межа.
Для початку пропоную розібратись, які бувають ознаки здорових кордонів:
Здорові кордони НЕ встановлюються для нас кимось іншим!
Не заподіюють нам біль!
Не є жорсткими і нерухомими!
Не вторгаються всередину нашої особистості!
З листа я бачу, що кордони пані Клавдії були порушені щодо неї виявляли
егоїзм, не запитуючи її власної думки і бажань. Але чи мав хтось право це
робити? Людина вправі змінювати своє власне життя. Якщо ж ми хочемо, щоб
інші поважали наші кордони, ми повинні поважати їх межі теж. Ми повинні
бути вільні сказати «ні» або сказати «так» із чистим серцем. Не можна любити
людину тільки тому, що її (його) шкода і вона (він) не залишає вам іншого
вибору. Потрібно оцінювати, якого болю встановлення наших кордонів завдає
іншим. Наші кордони роблять боляче, що потім призведе до зцілення і
зростання? Або це біль, яка лише ранить? Ми робимо активні дії, щоб вирішити
проблеми, спираючись на наші цінності і бажання. Проактивні люди захищають
свою свободу і висловлюють незгоду, але не піднімають емоційної бурі. Ми
ніколи не отримаємо того, що ми хочемо, якщо будемо встановлювати свої
кордони, виходячи з того, що мають інші. Потрібно не чекати від інших, що
вони першими йтимуть назустріч. Потрібно повідомляти про свої кордони.
Кордон, про який ніхто не знає, – це не кордон. Ми повинні дуже чітко дати
зрозуміти іншому, що ми хочемо і що не хочемо, що будемо терпіти і що не
будемо. Ми також повинні ясно дати зрозуміти, що кожне порушення кордонів
має наслідки.
Інший аспект – психологічне та економічне домашнє насильство.
Домашнє насильство – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального,
психологічного чи економічного характеру одного члена сім’ї щодо іншого
члена сім’ї, якщо ці дії завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному
чи психологічному здоров’ю. Відповідно до Закону «Про попередження
насильства в сім’ї» насильство буває фізичним, сексуальним, психологічним
(шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування) чи
економічним (умисне позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів,
на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до
його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я). Люди,
які страждають від домашнього насильства, нерідко вагаються, чи варто
розповідати про це іншим. А якщо розповідати, то кому і чи допоможе це
вирішити проблему.
Випадок пані Клавдії не одиничний, так як чимало стареньких батьків
проживають біля своїх дітей з їхніми сім’ями і змушені жити за їхніми
правилами. Невістка пані Клавдії звикла управляти сином, так як, можливо, її
мама в батьківській родині управляла своєю сім’єю.
У такому випадку варто знати, що в нашій країні існує система допомоги
постраждалим від домашнього насильства. На сьогодні по координацію
діяльності державних установ та громадських організацій здійснює
Департамент соціального захисту населення у кожній області. Громадські
організації, які працюють у сфері допомоги постраждалим від ДН, як правило,
надають комплексну допомогу – юридичну, психологічну, сприяння у
підвищенні економічних можливостей.
Ви можете звернутися до організацій, які займаються цими питаннями.
Дзвінки на «гарячу лінію» безкоштовні: 0 800 500 335 зі стаціонарних
телефонів за номером на всій території України 386 з мобільних телефонів
операторів «Білайн», «Київстар», «Лайф» та «МТС».
Також знайте, що ви завжди можете звернутись до психолога(-ині) і
отримати кваліфіковану допомогу. І це не соромно, вас не осудять, а навпаки –
спеціаліст(-ка) допоможе вам у вирішенні проблеми.
Виходячи з цих обставин, можна дати поради та рекомендації в цій ситуації,
якими може скористатись пані Клавдія й інші жителі та жительки Баштанщини.
Відстоюйте свої кордони, говоріть дітям про те, що вам подобається, а що –
ні і не бійтесь.
Поговоріть відверто з сином про свої почуття, про свій біль, але не
звинувачуйте невістку. Говоріть про свої потреби і бажання. Ви особистість і
маєте право самі вирішувати, куди і з якою метою вкладати свої кошти.
Поговоріть з невісткою і не бійтесь цієї розмови. Доведіть те, що ви
особисто повинні розпоряджатись грошима.
Обговоріть разом з сином і невісткою, як ви будете вкладатись в спільний
бюджет їхньої сім’ї. Це для того, щоб не виникали питання або думки, що вони
вас годують.
І знайте! Ви – не одна в своїй біді. Є люди, які дійсно вам допоможуть!
Інформаційний продукт підготовлено у межах співпраці UNFPA та ГО
«Інноваційні соціальні рішення» за фінансової підтримки Гуманітарного фонду
для України (UHF). Думки, погляди та рекомендації, викладені у цій
публікації, належать авторам(-кам) і не обов’язково відображають офіційну
політику чи позицію UNFPA, ГО «Інноваційні соціальні рішення» або
Гуманітарного фонду для України (UHF).
