Пішохідний міст через річку Інгулець був унікальною родзинкою нашого міста. Саме тут проводилися численні свята Івана Купала на які збиралася вся молодь Снігурівки та навколішних сел. Тут випускники шкіл зустрічали перший світанок свого дорослого життя. Тут знімали фотосесії наречені,дівчата,творчі колективи і просто фотографувалися на згадку. Дивлячись на нього здалеку складалось враження ,що він спускається з облаків. Це було неймовірно красиво. Навіть у страшному сні ніхто не міг уявити ,яка доля спіткає його. Під кінець окупації нашого міста рашисти вирішили його знищити. Спершу заклали бомбу на середені мосту, але від взриву постраждала тільки частина пішохідної ділянки,сам міст залишався стояти,як і стояв.Тож вдруге було закладено вибухову речовину під його опору. Вибух був такий потужний,що уламки сходів прилетіли на верхню вулицю, а туди метрів з 500.Звичайно ж міст був пошкождений і експлатуватися вже не міг. Після звільнення міста від російських окупантів,міська військова адміністрація взялась за відбудову мостів.Прийшла черга і до пішоходного. Коли велись монтажні роботи по відновленню мосту,стався терористичний акт на Каховській ГЕС, було підтоплення,роботи були призупинені,бо уся конструкція знаходилася під водою. Коли ж вода зійшла, конструкція на щастя залишилпсь неушкодженою і перехідний міст було добудовано .Це вже зовсім інша конструкція, на мою думку більш безпечна. Радує і те що у життя втілилась ідея ,про штучне водоймище .Вона друкувалась на шпальтах нашої газети ще роки три до війни.Зараз вода ,яка витікає з джерела затримується у невеличкому штучному водоймищі,де напевно можна і скупатись. Також зроблено дорогу у тінисту зону відпочинку. А ще поряд облаштовано пляжну зону з жовтесеньким пісочком. Робота зроблена велика. Дивлячись на все це, з’являється ще більша впевненість у те ,що наш край ми відбудуємо і він стане ще краще. 
