Як добре, що ця історія має щасливий кінець. Її варто розповісти, щоб прочитали інші та в подібних випадках знали, що робити.
Сімейне життя Олі та Бориса почалося ще у студентські роки. Вони вчилися в одному інституті й жили в гуртожитках, що були поруч. Хлопець подобався Олі. Вона почувалася щасливою від того, що й він звернув на неї увагу. Згодом Борис покликав дівчину на побачення, а потім не забарився і з пропозицією одружитись.
Бориса виховувала мама одна. Хто його батько, сину не розповідала. Ну а Оля була з багатодітної родини. Так що ніхто не відмовляв наречених від скромного студентського весілля.
Спочатку все було добре. Через рік у студентів народився Богданчик.
Мама Бориса наполягала, щоб дитину віддали їй на виховання. А Борис переконав Олю, щоб вона взяла академічну відпустку й поїхала до свекрухи разом із сином.
Свекруха зустріла невістку не надто привітно: весь час повчала й потроху все більше старалась, аби молода мама проводила з дитиною менше часу.
Одного разу Оля ненароком підслухала, як свекруха наговорює на неї Борису. А коли той приїхав у вихідні дні, то замість поцілунку глянув на дружину холодними очима й сказав:
– Не чекав від тебе! Будеш так поводитись із моєю матір’ю, то виженемо тебе й сина тобі не віддамо.
Оля при цих словах мало не зомліла й не могла вимовити ані слова…
Свекруха з рук не випускала внука, а невістці наказувала, щоб куховарила, прала та всіх обслуговувала.
Оля зрозуміла, що Борис у всьому буде слухати свою маму і тільки їй вірити. Вона бачила, що свекруха вирішила, ніби має повне право на виховання дитини, а не рідна мама.
Борис усе рідше став приїжджати додому. Оля ночами плакала, вдень була у свекрухи за служницю. Тільки синочок, коли посміхався, ніби янголятко, давав їй сили жити.
Чим далі, то ставало все гірше. Дійшло до того, що свекруха хотілавигнати невістку.
На той час Борис уже навчався в магістратурі економічного факультету. Богданчику мало виповнитися три рочки.
Якось, коли Борис приїхав, його мати затіяла сварку, почала обмовляти невістку перед сином. Оля не витримала, розплакалась та крикнула чоловікові:
– Мама говорить неправду!
Борис при цьому гнівно глянув на дружину, схопив за руку й почав трясти її й погрожувати, що не простить їй такої поведінки.
Його мати й собі кричала:
– Нащо тобі така дружина, синок?
Богданчик, який до цього тихо займався своїми іграшками, зайшовся плачем й дивився на всіх переляканими оченятами.
Оля схопила дитину на руки, але свекруха кинулась відбирати в неї сина. Хлопчик істерично плакав – і Оля, щоб не перелякати сина ще дужче, мусила віддати його з рук. Свекруха вхопила Богданчика, але він ще довго схлипував.
Коли Оля залишилася з чоловіком наодинці, то сказала:
– Я поїду звідси, більше не можу.
– То їдь! – відразу вигукнув Борис. – У мене давно є інша жінка.
Оля замовкла. Болю не відчувала, думала тільки про одне – як їй забрати сина і втекти.
Через кілька днів, коли свекруха пішла до магазину за покупками, за нею під’їхала замовлена машина й відвезла її з сином не до батьків, а в сусіднє село до тітки.
Далі для Олі були жахливі дні. За наполяганням матері її все-таки розшукав чоловік. Він приїжджав кілька разів, вимагав віддати Богданчика, оббріхуючи перед тіткою свою дружину, вимагав документи на сина й щоб вона від дитини відмовилася назовсім.
Хтозна, чим би це скінчилося, якби під час чергового його приїзду не допомогли сусіди. Тоді Борис кричав й мало не бив дружину. Схопивши дитину за ручку, він тягнув до себе. Богданчик був наляканий і голосно плакав. Оля міцно тримала сина і не віддавала його чоловікові.
Несподівано біля двору зупинилось авто, з якого вийшов поліцейський. Вислухавши Олю, тітку й сусідів, які спостерігали за всіма діями Бориса (до речі, це вони зателефонували на 102), він чітко сказав Борису, щоб залишив дитину в спокої.
Подальші кроки Олі були усвідомленими й правильними. Відстояти права сина їй допомогла Служба у справах дітей. Також вона скористалася безкоштовною правовою допомогою. Був суд, розлучення. Син залишився із мамою.
В побуті Олю підтримала тітка і батьки. Жінка поступово стала забувати свої страхи, і думала про те, як влаштуватися на роботу й почати жити спокійно та думати про виховання сина та своє майбутнє.
Людмила Живіцька.
ЦЕ ЗНАТИ ВАЖЛИВО
Діти, які стали свідками домашнього насильства, автоматично вважаються постраждалими.
Юристи системи безоплатної правничої допомоги розповідають, як діяти в такій ситуації й чому важливо звернутися по допомогу.
Перебування в домі, де відбувається домашнє насильство, може мати для дитини значні негативні психологічні наслідки. При цьому дитині не обов’язкового бачити бійки, так само травматично для неї буде чути звуки сварки або відчувати напругу у стосунках рідних та просто усвідомлювати ситуацію.
Ускладнює ситуацію ще й те, що діти повністю залежать від дорослих, що їх оточують.
Тому якщо вам стало відомо, що дитина систематично є свідком домашнього насильства чи воно вчиняється щодо неї, повідомте про це:
Коли поліція виносить адмінпротокол про вчинення домашнього насильства, важливо прослідкувати, щоб там було вказано, що дитина була присутня під час вчинення домашнього насильства, й зазначено її як постраждалу особу. Це потрібно, щоб притягнути кривдника до відповідальності, зокрема для винесення судом обмежувального припису, щоб обмежити спілкування кривдника з постраждалою дитиною.
Де отримати юридичну допомогу?
Діти мають право отримати юридичні послуги безоплатно. Це право гарантується статтею 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Надає послуги система безоплатної правничої допомоги (БПД).
Юристи системи БПД:
Публікацію підготовлено в межах співпраці UNFPA та ГО «Інноваційні соціальні рішення» за підтримки Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги. Думки, погляди та рекомендації, викладені у цьому матеріалі, належать авторам/-кам і необов’язково відображають офіційну політику чи позицію UNFPA, ГО «Інноваційні соціальні рішення» або уряду США.
