На Миколаївщині, серед гранітних скель і степових каньйонів, є місце, куди люди їдуть не лише помилуватися природою. Регіональний ландшафтний парк «Приінгульський» — 3150 гектарів дикої краси, порогів на Інгулі й водоспаду на Софіївському водосховищі — за роки великої війни непомітно перетворився на щось більше, ніж природоохоронну установу. Тут, серед скель і рідкісних птахів, занесених до Червоної книги, колектив парку взяв на себе роль, якої ніхто офіційно не покладав: бути психологами, вихователями, реабілітологами для тих, кого війна поранила не тільки фізично.
Про людину, яка не любить гучних заяв
З 2007 року в РЛП працює Олег Шепель — за освітою педагог та інженер садово-паркового господарства, випускник Київського національного аграрного університету. Довгий час він був заступником директора, а цього року очолив установу. Шепель — депутат Новобузької міської ради, але люди знають його передусім як людину, яка береться за важливі справи без гучних слів і публічності.
Одна з таких історій — про криницю у Вірчиній балці на околиці Нового Бугу. Джерело з чистою підземною водою здавна служило місту, але з приходом водогону про нього забули, і перед війною криниця геть занепала. Коли ж почалися бої за Миколаїв і місто лишилося без води, Шепель зрозумів: ворог доброго не готує, а вода в прифронтовій зоні — питання виживання. Він зібрав однодумців-добровольців, і криницю розчистили — про всяк випадок, щоб мати запасне джерело питної води, якщо стане зовсім скрутно. Це був один із перших його особистих кроків у тому, що можна назвати обороною країни на своєму місці.
Коли природа говорить краще за слова
Далі Шепель і його колеги пов’язали буквально кожен захід парку з тим, що принесла людям війна: страх, тривогу, втрату близьких, повернення покалічених рідних із фронту, постійне напруження від обстрілів і тривоги за тих, хто на передовій. У кожному місті й селі більшає українських прапорів на могилах захисників — і це теж не залишається поза увагою колективу.
Відповідь колеги парку знайшли не в гучних програмах, а в самій природі: споглядання краси, знання про рідний край, залучення до корисної справи, співпереживання зі світом природи — усе це органічно вплелося в кожну ініціативу РЛП, хоч формально й не входить у службові обов’язки працівників.
Екологічна стежка «Знайомі незнайомці», якою вже пройшли сотні екскурсоводів, тепер адаптується так, щоб стати доступною для людей з інвалідністю, зокрема ветеранів війни. А кожну нову групу гостей колектив зустрічає з особливою щирістю.
Тиша, що повертає настрій
Коли відпочивати до РЛП приїхали родини двох дитячих будинків сімейного типу з Нового Бугу, у парку одразу подбали про інклюзію в усьому — від маршруту до спілкування. Науковий співробітник Анна П’ятницька, маючи педагогічну освіту й досвід роботи в дошкільних закладах, змогла показати дітям усі принади парку так, щоб вони почувалися в тиші природи щасливими. Додому і діти, і батьки-вихователі поверталися з настроєм — а це, зрештою, і є мета кожного такого візиту.
У парку прагнуть, щоб усе довкола дивувало, тішило й відганяло тривоги. Кілька років тому на екостежці «Знайомі незнайомці» впала стара тополя — і замість того, щоб її прибрати, з неї зробили живий експонат: у стовбурі знайшли сліди гуано, що підтвердило — тут довгі роки жили кажани. Тепер це наочний урок про сусідів, яких зазвичай не помічають.
Дітям завжди важко відірватися від ігрової кімнати — але кожна гра тут є заняттям з екології, а кожна історія на стежці — нагадуванням про рідний край.
Днями в парку відкрили новий екоклас — простір для творчого спілкування дітей із природою. Перше заняття присвятили зеленій ящірці: діти дізналися про її життя та середовище існування, пройшли гру-бродилку «Ящірка зелена» і намалювали власні розмальовки. РЛП і далі запрошує дітей до нових пізнавальних занять — адже навіть у час війни в природи є що запропонувати для дитячої радості.
Простір без бар’єрів
У парку вже давно говорять не лише про красу, а й про доступність. У межах підготовки до туристичних сезонів тут обговорюють, як зробити територію зручнішою для всіх — незалежно від віку, стану здоров’я чи життєвих обставин. Ідеться не тільки про фізичний доступ, а й про рівні можливості отримувати інформацію, брати участь в екскурсіях та еколого-освітніх заходах. У парку обстежують туристичні маршрути, впорядковують рекреаційні зони, оновлюють інформаційні матеріали та перевіряють безпечність шляхів — особливу увагу приділяючи дітям, людям старшого віку та особам з інвалідністю.
Ця робота узгоджується з національною стратегією створення безбар’єрного простору, ініційованою першою леді України Оленою Зеленською, що спрямована на рівні можливості для всіх громадян.
Неподалік від Софіївського водосховища діє рекреаційний пункт «Лісовичок» — інвестиційний проєкт ДП «Ліси України», створений передусім для захисту лісу в пожежонебезпечний період. Але для відвідувачів це ще й затишне місце відпочинку серед природи, де можна погратися з дітьми під наглядом дорослих і просто помилуватися краєм.
Другий дім для тих, хто втратив перший
Працівники парку й самі не стоять на місці: вони пройшли навчання зі стрільби з олімпійського лука разом із ветеранами війни, отримавши цінний досвід — як організувати захід, що допомагає перемкнутися з важких думок на спортивний азарт.
Дедалі більше людей дізнаються про цей природний оазис. Із перших днів війни до Приінгульського краю приїхали численні внутрішньо переміщені особи, зокрема й зі Снігурівщини. Багато хто з них лишається тут і досі, облаштовується як може, але туга за рідною домівкою нікуди не зникає. Та коли ці люди опиняються серед скель і степових трав РЛП, цей край стає для них по-справжньому своїм — а це вже чимало.
Виміряти точний результат цієї непомітної, але щоденної роботи з відновлення ментального здоров’я майже неможливо. Та він точно є: кожен із сотень, а то й тисяч відвідувачів, які побували в парку, залишає його з іншим настроєм, ніж прийшов. І в часи війни це, мабуть, один із найважливіших результатів, які взагалі можна досягти.
Ігор Новіков,
редактор газети «Вісті Снігурівщини».
